Постанова
Іменем України
06 березня 2018 року
місто Київ
справа № 303/1590/15-ц
провадження № 61-9284св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у складі судді Слюсарчука В. В. від 21 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Мацунича М. В., Панька В. Ф. від 11 травня 2016 року,
В С Т А Н О В И В :
У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом, просило виселити ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та інших осіб із житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки.
Позивач на обґрунтування заявлених вимог навів такі доводи: між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 03 квітня 2006 року укладено кредитний договір, відповідно до умов якого остання отримала кредит у сумі 30 000, 00 доларів США на строк до 02 квітня 2021 року. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, того ж дня, сторони уклали іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_4 передала кредитору у заставу житловий будинок АДРЕСА_1 Позичальник належним чином взяті на себе кредитні зобов'язання не виконувала, тому заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 вересня 2013 року звернуто стягнення на згаданий житловий будинок.
Позивач у якості підстави позову посилався на правила статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, вказуючи, що звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок є підставою для виселення всіх його мешканців.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21 вересня 2015 року позов задоволено частково, виселено ОСОБА_5, ОСОБА_6 з будинку АДРЕСА_1 з наданням іншого постійного житлового приміщення, не визначеного в судовому рішенні; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції у своїх висновках виходив з того, що в іпотеку передано житловий будинок, який придбано не за рахунок кредитних коштів, тому виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення є неможливим. Також позивачем не доведено факт вручення вимоги кредитора про добровільне виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_7, що є підставою для відмови в задоволенні позову до цих відповідачів.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 11 травня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтовувалася тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Місцевий суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог, оскільки в іпотеку передано житловий будинок, який придбано не за рахунок отриманих у кредит грошових коштів, тому підстави для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла відсутні. Відповідача ОСОБА_4 виселено зі спірного будинку на підставі іншого судового рішення, підстави для повторного виселення не встановлено.
Заявник, ПАТ КБ «ПриватБанк», не погодившись з ухваленими судовими рішеннями, 01 червня 2016 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу з вимогою про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, а також направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема зазначено, що суд при вирішенні справи зобов'язаний був застосувати норми Закону України «Про іпотеку», які є спеціальними та пріоритетними. Заявник вказує, що судам належало з'ясувати, до компетенції якого органу віднесено право надавати житло у випадку виселення, та перевірити наявність вільних житлових приміщень у фондах житла для тимчасового проживання. Також судами не надано правової оцінки тим обставинам, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстрували місце проживання в іпотечному майні після укладення договору іпотеки. Заявник наполягав на тому, що саме на суд покладено обов'язок визначити та зазначити у рішенні інше постійне жиле приміщення, яке має бути надане відповідачу; такий обов'язок чинним законодавством не покладено на ПАТ КБ «ПриватБанк».
Відзив на касаційну скаргу відповідачами не подано.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 07 липня 2016 року відкрив у справі касаційне провадження, ухвалою від 08 листопада 2017 року справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про виселення призначив до судового розгляду.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У підпункті 4 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Сервіси для юристів