Постанова
Іменем України
05 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 761/7165/15
провадження № 61-4305св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), ХоптиС.Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - держава Україна в особі Державної виконавчої служби України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Державне казначейство України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Юзькової О. Л., від 16 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., від 15 листопада 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
01 березня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Державної виконавчої служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Державне казначейство України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 30 грудня 2010 року Ладижинським міським судом Вінницької області видано виконавчий лист № 2-476/2010 на виконання рішення Апеляційного суду Вінницької області від 12 липня 2011 року у справі про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 29 463, 82 грн. З жовтня 2011 року зазначений виконавчий лист знаходився на виконанні Ладижинського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області. Рішення в примусовому порядку не виконано, що було підставою для звернення позивача до органів Державної виконавчої служби із відповідними скаргами, а також до суду із скаргами на дії та бездіяльність Державної виконавчої служби. 25 вересня 2015 року Ладижинським міським ВДВС ГТУЮ у Вінницькій області винесено постанову про повернення позивачу виконавчого листа, у зв'язку із відсутністю у боржника майна. Рішення не виконувалось шостий рік, жодних стягнень на користь позивача не здійснено, однак із боржника стягуються судовий та виконавчий збір, при цьому ОСОБА_3 наймав не одного адвоката. Вказане свідчить про протиправні дії та бездіяльність всього Ладижинського міського ВДВС ГТУЮ у Вінницькій області. Позивач зазначив, що має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди.
Із урахуванням зазначеного, позивач просив позов задовольнити, стягнути за рахунок Державного бюджету України борг по судовому рішенню у сумі 29 463, 82 грн, з урахуванням індексу інфляції у сумі 40 191, 00 грн, 3 % річних у сумі 5 303, 00 грн, у порядку частини другої статті 625 ЦК України, упущену вигоду у сумі 183 211, 00 грн та моральну шкоду, з урахуванням уточнень, у сумі 50 000, 00 грн, заподіяну діями та бездіяльністю посадовців Ладижинського міського ВДВС ГТУЮ у Вінницькій області.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що чинним законодавством не передбачено покладення на Державну виконавчу службу обов'язку з виконання судового рішення замість сторони виконавчого провадження, тобто боржника. Підстави для стягнення заявлених сум відсутні.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2017 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, щоположення статті 625 ЦК України регулюють зобов'язальні правовідносини, тобто поширюються на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, та не можуть бути застосованими до спірних правовідносин. Позивач не довів завдання йому збитків із урахуванням положень статей 22, 23 ЦК України. Також є безпідставними вимоги позивача щодо стягнення на його користь із відповідача упущеної вигоди, враховуючи характер спірних правовідносин та заявлені позовні вимоги.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 листопада 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не взяли до уваги, що через умисну бездіяльність або умисні дії державних виконавців були створені обставини, що ускладнюють виконання рішення, приймались заходи, що унеможливлюють виконання рішення суду. У зв'язку із протиправними діями державних виконавців не було стягнуто у примусовому порядку заборгованість із боржника, не було накладено арешти на рухоме та нерухоме майно, у результаті чого воно було реалізовано третім особам, що виключає можливість його примусової реалізації в рахунок погашення заборгованості. Виконавчий документ перебував на виконанні у Ладижинському міському ВДВС ГТУЮ у Вінницькій області 6 років, однак так виконаний і не був. Виконавчі листи, які тривалий час знаходяться на виконанні, позивачу так і не повернуті, до органів державної виконавчої служи Одеської області, за місцем знаходження боржника, направленні не були. Саме умисними діями державних виконавців Ладижинського міського ВДВС ГТУЮ у Вінницькій області, які спричинили неможливість виконання виконавчого листа, завдана шкода позивачу, який є стягувачем у виконавчому провадженні. Суди безпідставно не застосували норми матеріального права, на які у позовній заяві посилався позивач.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Сервіси для юристів