Ухвала КЦС ВП від 11.09.2018 року у справі №367/7135/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 367/7135/16-ц

провадження № 61-16275св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., Погрібного С.О., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Київської області від 30 травня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Іванової І. В., Гуля В. В., Верланова С. С.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення боргу.

В обґрунтування позову зазначив, що 27 вересня 2013 року передав ОСОБА_5 у борг для будівництва житлових будинків грошові кошти у розмірі 431 250 доларів США. Повернення коштів забезпечено попередніми договорами купівлі-продажу будинків за номерами АДРЕСА_1 у м. Ірпінь Київської області. Про отримання грошових коштів ОСОБА_5 надав розписку від 1 жовтня 2013 року, у якій зобов'язався повернути грошову суму на першу вимогу або передати у власність нерухоме майно згідно з умовами попередніх договорів.

Позивач зазначає, що 17 червня 2016 року звернувся до ОСОБА_5 з вимогою про повернення коштів, які вважає позикою, проте відповідач порушив взяті на себе зобов'язання і ці кошти не повернув.

Згідно з розпискою від 1 жовтня 2013 року гарантією своєчасного повернення позики є зобов'язання позичальника передати позивачу у власність будинки за номерами АДРЕСА_1 у м. Ірпінь Київської області, які належать ОСОБА_5 і ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності подружжя, тобто домовленість про надання коштів у позику створює зобов'язання і для ОСОБА_6

За таких обставин ОСОБА_4 просив стягнути солідарно з ОСОБА_5 і ОСОБА_6 основний борг за договором позики у розмірі 11 169 849,20 гривень, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США станом на 19 червня 2016 року є еквівалентом переданих коштів у сумі 431 250 доларів США, проценти за користування позикою у розмірі 5 140 726,95 гривень і пеню у розмірі 7 910 629,46 гривень.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року, ухваленим у складі судді Чернова Д. Є., Махіньку Р. Г. у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що законодавство, яке регулює надання коштів у позику і їх повернення, не поширює свою дію на існуючі між сторонами правовідносини, так як передані ОСОБА_4 ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 431 250 доларів США не є позикою.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 30 травня 2017 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнено з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 431 250 доларів США, що за встановленим НБУ офіційним курсом гривні до долара США станом на 19 червня 2016 року складає 11 169 849,20 гривень. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що грошові кошти у розмірі 431 250 доларів США за своєю правовою природою є авансовим платежем у рахунок оплати за будинки за номерами АДРЕСА_1 у м. Ірпінь Київської області, щодо купівлі-продажу яких між сторонами укладено попередні договори, тому, у зв'язку із порушенням їх умов і неукладенням основних договорів, аванс підлягає поверненню ОСОБА_4 у повному обсязі.

У червні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив рішення апеляційного суду Київської області від 30 травня 2017 року скасувати і залишити в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2017 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник зазначає, що при отриманні від ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 431 250 доларів США, які позикою не є, він діяв від свого імені, а також на підставі довіреності від імені ОСОБА_7, з якою позивач уклав попередні договори купівлі-продажу будинків за номерами АДРЕСА_1 у м. Ірпінь Київської області, тому стягнення з нього грошових коштів, отриманих для передачі ОСОБА_7, є неправомірним.

Посилається на відсутність своєї вини у невиконанні умов попередніх договорів, оскільки неукладення основних договорів відбулося у зв'язку із діями позивача, який, отримавши довіреність на право розпорядження будинками, відчужив їх іншій особі без погодження із власниками.