Постанова
Іменем України
01 серпня 2018 року
м. Київ
справа № 201/12550/16-ц
провадження № 61-19156св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), ХоптиС.Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
представник позивача - ОСОБА_4,
відповідач - Дніпропетровської міська рада,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Антонюка О. А., від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Бараннік О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є., від 30 березня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до Дніпропетровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання права власності на частину будинку за набувальною давністю.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 посилалася на те, що згідно договору купівлі-продажу частини жилого будинку, посвідченого 06 липня 1970 року заступником старшого нотаріуса Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Саплахіді К. Г. за № 1-9389, вона придбала у ОСОБА_9 1/2 частину жилого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який 21 липня 1970 року було зареєстровано в Дніпропетровському МБТІ, номер реєстрації 224-128. Власником іншої частини вказаного будинку була ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла, з того часу в її частині будинку ніхто не мешкав, спадкоємців у неї немає, інші претенденти на вказану частину будинку також не з'явилися і позивач з сім'єю з 1977 року до теперішнього часу відкрито, добросовісно та безперервно проживає у зазначеному домоволодінні, користується ним та за власні кошти проводить в ньому поточні і капітальні ремонти, провела каналізацію, встановила санвузол, обробляє земельну ділянку та сплачує комунальні послуги, проти чого ніхто не заперечував. У зв'язку із вищезазначеним позивачка вимушена була звернутись з даним позовом до суду.
Уточнивши позовні вимоги ОСОБА_3 просила позов задовольнити, визнати за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави задоволення позовних вимог, передбачені статтею 344 ЦК України, відсутні, оскільки давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав на набуття права власності. Позивач самовільно без належного дозволу чи належного оформлення заволоділа іншою 1/2 частиною домоволодіння, яке належало і до цього часу зареєстроване на ОСОБА_10 Позов про визнання права власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка знає власника цього майна. Позивачу ж і станом на 1977 рік, і наразі відомий власник 1/2 частини спірного майна.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
У квітні 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Сервіси для юристів