Постанова
іменем України
30 січня 2019 року
м. Київ
справа № 595/1701/14-к
провадження № 51-6649км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Мазура М.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Дронової І.С.,
виправданого ОСОБА_1,
захисника ЧерноваС.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, та представника потерпілого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на вирок Монастирського районного суду Тернопільської області від 17 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 27 березня 2018 року у кримінальному провадженні № 12014210060000061 за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_1), такого, що судимості немає,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Монастирського районного суду Тернопільської області від 17 листопада 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватим за ч. 1 ст. 172 КК та виправдано у зв'язку із відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення. У цивільному позові ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про зобов'язання вчинити дії та стягнення майнової і моральної шкоди відмовлено.
Апеляційний суд Тернопільської області ухвалою від 27 березня 2018 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілих залишено без задоволення, а вищевказаний вирок - без зміни.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_1 у тому що він,будучи приватним підприємцем згідно свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, виданого 5 серпня 1997 року Бучацькою районною державною адміністрацією Тернопільської області, та здійснюючи діяльність у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», що у АДРЕСА_2, в порушення вимог статей 43,45,46 Конституції України, п.6 ч.1 ст. 24 КЗпП України, наказу Мінпраці від 8 червня 2001 року «Про затвердження форми трудового договору між працівниками та фізичною особою», Порядку реєстрації трудових договорів від 27 червня 2001 року та ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», допустив ОСОБА_5 до виконання роботи на посаді сторожа з вересня 2000 року та потерпілого ОСОБА_3 - на посаді сторожа з липня 2001 року по лютий 2014 року, не уклавши з ними трудових угод в письмовій формі, та в порушення вимог ст. 48 КЗпП України не оформив записи у трудових книжках вказаних працівників.
Приватний підприємець ОСОБА_1 проводив оплату заробітної плати потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на руки, не подаючи при цьому звітності в державні контролюючі органи та не перераховуючи внески за них на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Пенсійний фонд України, державне соціальне страхування на випадок безробіття у Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, чим ігнорував обов'язок забезпечувати нормальні умови праці, необхідні для виконання працівниками роботи, передбачені законодавством про працю та іншими нормативними актами, які регулюють трудові відносини.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
Сервіси для юристів