Постанова
іменем України
26 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 235/7397/15-к
провадження № 51-7196 км 18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В. та Огурецького В.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Бруса Ю.І.,
прокурора Єременка М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2018 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015051100000515 від 02 серпня 2015 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 413 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 413 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 1 року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1, пунктом 2 частини 2 статті 76 КК.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він, обіймаючи посаду кочегара польової лазні взводу матеріального забезпечення першого механізованого батальйону військової частини - польова пошта В0095, під час виконання службових завдань на території проведення антитерористичної операції в Донецькій області, на порушення вимог статей 1, 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), пунктів 1.3, 2.26, 4.4 Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 червня 2005 року № 359 ( у редакції, яка діяла у квітні 2015 року), о 13:00 05 квітня 2015 року, перебуваючи у розташуванні першого механізованого батальйону військової частини - польова пошта В0095, який дислокувався на той час у с. Єлизоветівка Мар`їнського району Донецької області, залишив без догляду ввірену йому для службового користування і виконання службових завдань зброю - 5,45 мм автомат АКС-74 № НОМЕР_1, 1984 року виготовлення, у загальнодоступному місці - бліндажі, в якому проживав, а сам вибув у службове відрядження до м. Києва. При цьому, за встановленим порядком вказаної зброї на відповідальне зберігання нікому не передав, умов для її зберігання не забезпечив і створив внаслідок порушення правил їх зберігання передумови для втрати зброї, що і призвело до цього.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 квітня 2018 року, у якій виправлено описку на підставі ухвали Апеляційного суду Донецької області від 03 травня 2018 року, вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Вимоги засуджений обґрунтовує тим, що суди поклали на нього обов'язок доведення його невинуватості та звільнили сторону обвинувачення від обов'язку доказування.
Вказує, що суди постановили рішення на підставі копій документів; сторона обвинувачення повинна була довести, що командирами та начальниками були створені умови для зберігання зброї, спростувати покази його та свідків; суди знехтували презумпцією невинуватості.
Засуджений зазначає, що йому інкримінуються порушення Статуту, Дисциплінарного статуту та Інструкції, зміст яких не містить інформації про його обов'язки, у тому числі щодо збереження зброї, а тому неможливо стверджувати про їх порушення, у зв'язку з чим вважає, що суди не розглянули обвинувального акту по суті, поставилися до виконання свого обов'язку формально та механічно перенесли текст про порушення ним вимог зазначених вище документів, а разом із цим висловлює свої сумніви у неупередженості судів. Вважає, зо залишення без конкретизації його порушень за статтями Статуту, Дисциплінарного статуту та Інструкції позбавили його можливості належним чином захищатись, наведений пункт 4.4 Інструкції є неналежним та не стосується виконання бойових завдань під час особливого періоду або проведення антитерористичної операції, тощо.
Крім того, засуджений вказує, що порушено вимоги процесуального закону, а саме право на захист; сумніви розтлумачено на користь сторони обвинувачення, а не обвинуваченого в порушення вимог статті 62 Конституції України; порушено вимоги пункту 12 статті 290 КПК, оскільки його не ознайомлено з усіма матеріалами через брак часу; копії визнано належними доказами; не надано права репліки в суді апеляційної інстанції; обвинувачення розглянуто формально.
Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність засуджений обґрунтовує тим, що в обвинувальному акті та судових рішеннях немає посилань на порушення ним будь-яких правил зберігання зброї, вирок суду не містить повного тексту порушеного ним пункту правила зберігання зброї в особливий період або період проведення АТО, враховуючи на те, що диспозиція статті 413 КК є бланкетною.
Вказує засуджений на те, що судами було встановлено та ним не заперечувалося, що способи зберігання зброї, які він використовував, застосовувалися в нетиповій ситуації за відсутності умов, передбачених статутами та інструкціями, а видача зброї була постійно, а не тимчасовою.
У запереченнях прокурор просить залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення.
Сервіси для юристів