Постанова
іменем України
09 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 400/1498/18
провадження № 51-2993 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
потерпілої в режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Петрівського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2021 року та вирок Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2022 року у кримінальному провадженні № 12018120000000087 від 19 травня 2018 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Петрівського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Цивільний позов потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено частково.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 на відшкодування моральної шкоди по 150 000 грн кожному.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 19 травня 2018 року приблизно о 01:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 2107», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Святковій в смт Петрове зі сторони м. Кривий Ріг у напрямку м. Олександрія Кіровоградської області, на відстані 82,7 км від будинку № 1, порушуючи вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б, д), 2.9 (а), 12.1, 21.1 Правил дорожнього руху, проявив особисту неуважність до забезпечення елементарних вимог безпеки, чим позбавив себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати автомобілем, а також не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати можливість постійно контролювати рух транспортного засобу, внаслідок чого не впорався з керуванням автомобіля та допустив виїзд за межі проїзної частини, а саме на праве узбіччя щодо напрямку руху, де здійснив наїзд на перешкоду у вигляді дерева. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля марки «ВАЗ 2107», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_11 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними для життя в момент заподіяння та перебувають у причинно-наслідковому зв`язку зі смертю останнього. Крім того, пасажир вказаного автомобіля ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження, які є небезпечними в момент заподіяння, пасажир ОСОБА_13 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, а пасажири ОСОБА_14 та ОСОБА_15 отримали легкі тілесні ушкодження.
Вироком Кропивницького апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, апеляційні скарги прокурора ОСОБА_16 та спільну апеляційну скаргу потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 задоволено частково. Вирок місцевого суду в частині призначеного покарання і стягнення моральної шкоди скасовано та ухвалено новий вирок, за яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Цивільний позов потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено повністю. Ухвалено стягнути з обвинуваченого на користь потерпілих на відшкодування моральної шкоди 200 000 грн кожному.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, просить вирок місцевого суду та вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що місцевим судом було допущено ряд істотних порушень, які апеляційний суд проігнорував, не надавши їм відповідної юридичної оцінки.
Аргументуючи свою позицію, захисник ОСОБА_6 зазначає, що судами попередніх інстанцій, в порушення вимог КПК України, було безпідставно відмовлено стороні захисту у дослідженні доказів, які мали істотне значення для прийняття законного і вмотивованого рішення. Зокрема, не навівши належного обґрунтування, місцевий і апеляційний суди відмовили стороні захисту у призначенні судово-імунологічної експертизи та повторному допиті свідка ОСОБА_17 . Також захисник наголошує, що судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки показанням обвинуваченого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_15 щодо обставин, які стали наслідком виникнення ДТП.
Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 зауважує, що місцевим судом в основу вироку було покладено акти судово-медичних досліджень від 24 травня 2018 року № 1807 та від 25 травня 2018 року № 1808, 1809, 1810, що, на переконання сторони захисту, є неприпустимим, оскільки в силу вимог ст. 84 КПК України та згідно постанови Верховного Суду від 13 листопада 2018 року в справі № 697/1276/15-к акти судово-медичних досліджень не замінюють висновок експертизи, тому не можуть визнаватися доказами у кримінальному провадженні. При цьому, посилаючись на недопустимість наведених документів, захисник наголошує, що експерт, який проводив судово-медичні дослідження, не попереджався про кримінальну відповідальність, що є грубим порушенням вимог процесуального закону. Також захисник звертає увагу, що прокурором не було долучено до матеріалів справи процесуального рішення, яке стало підставою для проведення таких досліджень.
Одночасно захисник ОСОБА_6 посилається на недопустимість як доказу акту судово-медичного дослідження від 24 травня 2018 року № 1807, яким було встановлено факт перебування ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння, аргументуючи свою позицію тим, що зразок крові обвинуваченого було отримано з порушенням встановленого законом Порядку відбору від живих осіб зразків біологічного матеріалу, поводження з ними та організації проведення токсикологічних досліджень з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а сама кров, яку було відібрано у ОСОБА_7 19 травня 2018 року, не була визнана речовим доказом.
Сервіси для юристів