Ухвала ККС ВП від 01.03.2021 року у справі №167/1547/15-к

Постанова

Іменем України

3 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 167/1547/15-к

провадження № 51-5993км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Яковлєвої С. В.,

суддів Мазура М. В., Матієк Т. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Матвєєвої Н. В.,

прокурора Вергізової Л. А.,

потерпілого ОСОБА_1,

захисника ТарасенкаО. В.,

засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 1 лютого 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015030000000099, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Щурин Рожищенського районуВолинської області, зареєстрованого у тому ж АДРЕСА_3, жителя АДРЕСА_2,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 371 Кримінального кодексу України (далі - КК).

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. БерезовичіВолодимир-Волинського району Волинської області, жителя АДРЕСА_1),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 371 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 8 листопада 2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 371 КК, та призначено кожному покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2016 році» їх звільнено від відбування призначеного покарання.

За цим же вироком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано невинуватими у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 365 КК та виправдано за відсутністю в їх діях цього складу злочину на підставі ч. 1 п. 3 ст. 373 КПК.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_1 солідарно у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винуватими в тому, що вони вчинили завідомо незаконний привід за таких обставин.

Так, ОСОБА_3, перебуваючи на посаді старшого слідчого відділу Рожищенського районного відділу Управління міністерства внутрішніх справ України у Волинській області, та ОСОБА_4, перебуваючи на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області, будучи відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ч. 3 ст. 18 КК, примітки 1 до ст. 364 КК службовими особами правоохоронного органу, 26 квітня 2015 року у період із 8:30 до 9:00 у центрі м. Рожища на пл. Богдана Хмельницького, всупереч вимогам статей 9, 11, 12, 135, 140 КПК усно пред'явили незаконну вимогу ОСОБА_1 безвідкладно прослідувати за ними до слідчого відділу Рожищенського РВ УМВС України у Волинській області для проведення слідчих дій, зазначивши при цьому, що останній начебто перебуває в розшуку, а суд надав дозвіл на його привід. Одержавши мотивовану відмову ОСОБА_1, виконати цю вимогу через її невідповідність вимогам закону, старший слідчий Куц С. І., явно виходячи за межі своїх повноважень, висловив погрози застосувати фізичне насильство щодо ОСОБА_1

Після цього, ОСОБА_3 у групі з ОСОБА_4 за допомогою дільничного інспектора міліції Рожищенського райвідділу міліції ОСОБА_6 та міліціонера - водія міського відділу державної служби охорони м. Луцька при УМВС України у Волинській області ОСОБА_7, які не були обізнані з обставинами затримання та не усвідомлювали протиправності своїх дій, шляхом перевищення влади та службових повноважень, за відсутності відповідної ухвали слідчого судді здійснили завідомо незаконний привід ОСОБА_1 у Рожищенський РВ УМВС України у Волинській області. При цьому ОСОБА_4, знаючи про відсутність законних підстав для застосування такого приводу до ОСОБА_1 або його адміністративного затримання, несподівано для останнього, без попередження, завдав ударів ногою по ногах ОСОБА_1, різко загнув йому руки за спину та незаконно застосував металеві кайданки, а ОСОБА_3 ударив кулаком потерпілому у живіт.

Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачувалися в тому, що вони у зазначений період за викладених вище обставин перевищили свої службові повноваження, що супроводжувалося застосуванням насильства та з погрозою його застосування, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями.

Виправдовуючи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 365 КК у зв'язку з відсутністю в їх діях складу цього злочину, суд першої інстанції виходив із того, що у судовому засіданні сторона обвинувачення не довела факту завдання діями обвинувачених правам потерпілого ОСОБА_1 майнової шкоди у розмірі, вказаному в диспозиції інкримінованого їм злочину.