ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/14032/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,
секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,
здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 (судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Власов Ю.Л.) і рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 (суддя Сташків Р.Б.)
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-Д" у справі № 910/14032/17
за позовом Фізичної особи-підприємця Згурської Ліани Сергіївни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-Д"
про стягнення 489 204,80 грн,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2017 року Фізична особа-підприємець Згурська Ліана Сергіївна (далі - ФОП Згурська Л.С.) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ренесанс-Д" (далі - ТОВ "Ренесанс-Д") про стягнення 489 204,80 грн неустойки на підставі частині 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір суборенди нежитлового приміщення від 01.12.2015 (далі - договір від 01.12.2015), укладений між сторонами у справі, було припинено 20.10.2016 у зв'язку з його достроковим розірванням, однак орендоване приміщення відповідач повернув позивачеві лише 23.06.2017, а тому є підстави для стягнення неустойки за користування річчю, передбаченої положеннями частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
У відзиві на позов ТОВ "Ренесанс-Д" просило відмовити у його задоволенні, посилаючись, зокрема, на неможливість одностороннього розірвання договору, а також те, що договір було розірвано 30.03.2017, тому позивач не має права вимагати стягнення неустойки відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Ренесанс-Д" на користь ФОП Згурської Л.С. 480 000,00 грн неустойки і 7 200,00 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено через помилковість визначення періоду нарахування спірної неустойки.
Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що договір від 01.12.2015 припинив свою дію 20.10.2016, однак об'єкт оренди після припинення дії договору оренди відповідачем було повернуто наймодавцю - позивачеві за актом приймання-передачі лише 23.06.2017, отже є правомірним нарахування і стягнення з відповідача неустойки за період з 24.10.2016 по 22.06.2017 у розмірі 480 000,00 грн згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 залишено без змін із тих же підстав, а апеляційну скаргу ТОВ "Ренесанс-Д" - без задоволення.
Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ТОВ "Ренесанс-Д" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 і рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 та прийняти нове рішення про відмову у позові в повному обсязі.
Підставами для скасування оскаржених судових рішень у справі скаржник зазначає неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, посилаючись, зокрема, на те, що одностороння відмова від договору оренди не допускається; що попередніми судовими інстанціями неправомірно було враховано обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Рівненської області від 10.01.2017 і постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 у справі № 918/1150/16, оскільки ці судові рішення не набрали законної сили; що спірний договір було розірвано 30.03.2017.
Від ФОП Згурської Л.С. відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.
Переглянувши оскаржені у справі судові рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Викладені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно і повно встановлених судами, виходячи із такого.
Посилання скаржника на те, що одностороння відмова від договору оренди за приписами законодавства не допускається, а тому є недоведеним факт розірвання спірного договору з 20.10.2016, слід визнати необґрунтованими, оскільки, по-перше, визначення у договорі права сторін на односторонню відмову від договору (що передбачено спірним договором) не суперечить змісту статті 651 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим; по-друге, факт розірвання спірного договору саме з 20.10.2016 достеменно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи і судовими рішеннями у справі № 918/1150/16, які набрали законної сили (постанова Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 918/1150/16). Із цих же підстав не може бути взято до уваги і твердження скаржника про розірвання спірного договору з іншої дати - з 30.03.2017.
Разом із тим колегія суддів зазначає, що інші доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій як на підставу для стягнення спірної неустойки, вони ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд вважає, що оскаржені судові рішення ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а тому їх необхідно залишити без змін із таких підстав.
Ухвалюючи судове рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення наймачем речі, одержаної в найм, та перевіривши розмір заявленої неустойки і період, за який її нараховано, визнав обґрунтованим позов у частині стягнення з відповідача 480 000,00 грн неустойки.
Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що 26.11.2015 між ПП фірмою "Альянс-Вест" - орендодавцем та ФОП Згурською Л.С. - орендарем укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендареві у строкове платне користування нежитлове приміщення Пасаж "Театральний" по вул. Соборній, 156, у м. Рівному, площею 70 кв.м, а орендар - прийняти це майно, своєчасно сплачувати орендну плату, а після припинення дії цього договору повернути орендоване майно орендодавцю у такому самому стані як на момент прийняття орендованого майна.
Сервіси для юристів