ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/2031/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат"
на постанову Київського господарського суду від 24.01.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тарасенко К.В., Скрипка І.М.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2017 (суддя Лиськов М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг"
до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ"
про стягнення коштів,
за участю:
позивача: Омельченко О.О. (довіреність від 21.12.2016)
відповідача-1: Ткаченко С.В. (довіреність від 14.06.18), Печена І.В. (довіреність від 14.06.18),
ВСТАНОВИВ:
Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест Холдинг" (далі - позивач), уточнивши свої вимоги, просило солідарно стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім.Ф.Е.Дзержинського", яке перейменовано в Публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний завод" (далі-відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-СМЦ" (далі-відповідач-2) 10 706 143 287, 00 грн., з яких: 5 191 526 432, 65 грн. основний борг, 2 468 773 770, 41 грн. пеня; 232 481 129, 74 грн. три відсотки річних, 2 326 1325 684, 73 грн. інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 неналежним чином виконав зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару відповідно до договору поставки від 29.12.2010 № ГРД-01/10-5000, яке було забезпечено порукою відповідача-2 згідно договору поруки від 04.08.2014 № МК-26/08/14, у зв'язку з чим у відповідача-1 виникла заборгованість, на яку було здійснено нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018, позов задоволено, стягнуто з відповідача-1 пеню у розмірі 2 468 773 770, 41 грн. за період прострочення з 09.02.2015 по 19.01.2016 та 232 481 129, 74 грн. три відсотки річних за період прострочення з 10.02.2013 по 19.01.2016.
В частині стягнення заборгованості та інфляційних втрат у відповідних сумах спір був вирішений постановою Вищого господарського суду України від 29.08.2017 у даній справі.
У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати вище вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач-1 посилався на те, що судами не надано належної оцінки його доводам щодо правильності нарахування пені та трьох відсотків річних, оскільки їх слід було нараховувати на заборгованість у розмірі 2 565 675,84 грн., яка зазначена в рахунках-фактурах. При цьому відповідач-1 вказує на те, що судами не врахована правова позиція Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі № 6-1009цс17 щодо правильності визначення строку та його зміни, а отже, сторони у договорі не визначили строк припинення нарахування пені, а тому він обмежений приписами ч.6 статті 232 ГК України. Також відповідач-1 зазначає, що судами не надано оцінки його доводам щодо наявності об'єктивних підстав для зменшення розміру пені, які пов'язані із скрутним фінансовим становищем відповідача-1.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, що 29.12.2010 між позивачем та відповідачем-1 був укладений договір поставки № ГРД-01/10-5000, який був забезпечений договором поруки, що укладений 04.08.2014 між відповідачами, за умовами договору поставки сторони визначили порядок поставки товару та умови розрахунку за нього, зокрема ціна на товар встановлюється в еквіваленті до іноземної валюти (долару США) і вказується у специфікаціях та поставлений товар має бути сплачений протягом 21-го календарного дня, починаючи з дати поставки партії товару.
Пунктом 8.3 договору поставки передбачено, що у разі порушення відповідачем-1 строків оплати, які визначені відповідним пунктом договору, він повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочки. Пеня нараховується за весь період прострочки до фактичної оплати.
Також судами встановлено, що відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 29.08.2017 у справі № 910/2031/16 сума основного боргу відповідача-1 перед позивачем становить 5 191 526 432,65 грн.
Позивач за новим розглядом даної справи наполягав на задоволенні позову щодо стягнення з відповідача-1 пені у розмірі 2 468 773 770, 41 грн. за період прострочення з 09.02.2015 по 19.01.2016 та 232 481 129, 74 грн. трьох відсотків річних за період прострочення з 10.02.2013 по 19.01.2016 та вказував, що вони нараховані на відповідну суму заборгованості, з урахуванням відповідних строків, які встановлені законодавством та умовами договору.
Сервіси для юристів