Ухвала КГС ВП від 03.01.2021 року у справі №62/56

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 62/56

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 (з урахуванням заяв ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджестік" арбітражного керуючого Гонти Оксани Анатоліївни та Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденграунд" про приєднання до касаційної скарги)

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020

у складі колегії суддів: Доманської М. Л. - головуючої, Пантелієнка В. О., Грека Б. М.

у справі за позовом Дочірнього підприємства "Лідер-2000"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджестік"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Компанія "Юропіен Бьюті Сервісіз Інк." (European Beauty Services Inc. )

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача -

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Рантьє Плюс",

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквамарин Сервіс 2004",

3. ОСОБА_1

про визнання недійсним рішення загальних зборів

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст обставин, що передували зверненню ОСОБА_1 з апеляційною скаргою до суду та її зміст

1. У серпні 2011 року Дочірнє підприємство "Лідер-2000" (далі - ДП "Лідер-2000") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджестік" (далі - ТзОВ "Меджестік") про визнання недійсним рішення загальних зборів ТзОВ "Меджестік", оформленого протоколом від
15.05.2007 № 15/05.

2.26.09.2011 Господарський суд міста Києва у справі № 62/56 ухвалив рішення, яким позов ДП "Лідер-2000" задовольнив повністю. Визнав недійсним рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Меджестік", що були оформлені протоколом від
15.05.2007 № 15/05, а саме:

"Отримати кредит в АКБ "ТАС-Комерцбанк" (правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк") в сумі 30 000 000,00 дол. США.

З метою забезпечення виконання ТзОВ "Меджестік" всіх обов'язків за цим кредитним договором, передати в заставу наступне майно ТзОВ "Меджестік": земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,088 га та балансовою вартістю 1 941
868,00 грн; будівлю торгівельно-офісного центру за адресою: АДРЕСА_1, балансовою вартістю 23 660 044,28 грн; інвестиційні сертифікати пайового венчурного інвестиційного фонду "Фінінвест" недиверсифікованого виду закритого типу ТОВ "Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів "Укрфінінвест" на суму, що буде визначена банком; майнові права на орендні платежі від орендаторів торгівельно-офісного центру за адресою: АДРЕСА_1.

На підписання договору кредиту та договорів застави уповноважити генерального директора ТзОВ "Меджестік" Бондаря В. М.".

3. Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю у генерального директора ДП "Лідер-2000" Геращенка Д. Ф. повноважень на укладання цим підприємством угод на суму більшу, ніж 10 000,00 дол. США без погодження зі своїм акціонером - Компанією "Юропіен Бьюті Сервісіз Інк.".

4.30.03.2020 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на зазначене рішення суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ДП "Лідер-2000" відмовити повністю.

5. ОСОБА_1 вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а висновки суду першої інстанції щодо перевищення генеральним директором ДП "Лідер-2000" повноважень під час голосування не відповідають обставинами справи, що є підставою для скасування цього рішення відповідно до пункту 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

6. У якості обґрунтування права на подання апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що на його адресу надійшов лист (вимога) від ліквідатора ТзОВ "Меджестік" арбітражного керуючого Гонти О. А. про покладення на нього субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями цього товариства, які не можуть бути погашені за рахунок ліквідаційної маси боржника.

7. Скаржник зауважує, що ліквідатор Гонта О. А. пов'язує банкрутство ТзОВ "Меджестік" з визнанням недійсним рішення загальних зборів від 15.05.2007 № 15/05, що у подальшому стало підставою для визнання недійсними іпотечних договорів від 18.05.2007 № 14/42353/Н-150206/1, № 15/42353/Н-150206/1, які забезпечували зобов'язання ТзОВ "Меджестік" за багатомільйонним кредитом, отриманим за кредитним договором від 18.05.2007 № 6/42353/Н-191206/К. Вказане, на думку ліквідатора, мало наслідком подальше безперешкодне відчуження ТзОВ "Меджестік" майна, яке було предметом іпотеки на користь третьої особи за ціною значно нижчою від його ринкової, що призвело до втрати єдиного ліквідного активу, яким був забезпечений кредит товариства, та, як наслідок, до банкрутства ТзОВ "Меджестік", яке не може погасити зобов'язання перед банком на суму більш ніж 400 млн грн. Тому, за твердженням ліквідатора ТзОВ "Меджестік", ОСОБА_1 як учасник цього товариства відповідно до вимог статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) повинен відшкодувати ТзОВ "Меджестік" зазначену суму заборгованості.

8. Оскільки за наслідком прийняття оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 26.09.2011 ліквідатор ТзОВ "Меджестік" намагається покласти на нього обов'язок з погашення багатомільйонного кредиту, і це безумовно впливає на його інтереси, ОСОБА_1 вважає, що він має право подати апеляційну скаргу на таке рішення суду відповідно до статті 254 ГПК України.

9.19.05.2020 на адресу Північного апеляційного господарського суду від ліквідатора ТзОВ "Меджестік" Гонти О. А. надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1. Така ж заява надійшла до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденграунд" (далі - ТзОВ "Голденграунд").

10. Ухвалою від 27.05.2020 Північний апеляційний господарський суд клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 у справі № 62/56 задовольнив; поновив ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 у справі № 62/56; залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Рантьє Плюс" (далі - ТзОВ "Рантьє Плюс") та призначив скаргу до розгляду.

11. Згодом, ухвалою від 01.06.2020 Північний апеляційний господарський суд приєднав до апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 у справі № 62/56 заяви ліквідатора ТзОВ "Меджестік" арбітражного керуючого Гонти О. А. та ТзОВ "Голденграунд".

12. Ухвалою від 26.08.2020 Північним апеляційним господарським судом залучено до участі у справі № 62/56 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквамарин Сервіс 2004" (далі - ТзОВ "Аквамарин Сервіс 2004").

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

13.01.12.2020 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу у справі № 62/56, якою апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ТзОВ "Голденграунд" (за заявою про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1) та ліквідатора ТзОВ "Меджестік" арбітражного керуючого Гонти О. А. (за заявою про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1) на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 закрив на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України.

14. Постановляючи оскаржувану ухвалу від 01.12.2020 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що жодні права чи інтереси ОСОБА_1 не порушені судовим рішенням, яке оскаржується, та відповідно перегляд останнього не зможе реально відновити жодних прав та охоронюваних законом інтересів скаржника, та не виправдовує втручання до принципу правової визначеності з урахуванням, зокрема, такого:

- у цій справі оскаржується судове рішення, яким визнано недійсним рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Маджестік" як органу управління цього товариства, а не рішення його окремого учасника;

- рішенням суду першої інстанції не вирішено питання і про охоронюваний законом інтерес скаржника;

- норма статті 61 КУзПБ не існувала на час вчинення скаржником дій, на які ліквідатор ТзОВ "Маджестік" посилається в своїй вимозі;

- скаржник не довів, що ним задоволено вказані вимоги ліквідатора ТзОВ "Маджестік" Гонти О. А. та не скористався можливістю спростувати у справі № 910/4537/14 про банкрутство ТзОВ "Маджестік", що боржник доведений до банкрутства не з його вини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15.21.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі № 62/56, в якій просить оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

16. У якості підстави касаційного оскарження ухвали суду апеляційної інстанції скаржник посилається на ухвалення оскаржуваного судового рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що з урахуванням об'єкту касаційного оскарження за своєю суттю підпадає під правове регулювання частини 2 статті 287 ГПК України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу (ОСОБА_1)

17. ОСОБА_1 в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається, зокрема, на таке:

- апеляційним господарським судом порушено норми частини 1 статті 254, пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, оскільки залишено поза увагою, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про інтерес скаржника;

- судом в порушення приписів пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України не з'ясовано чи порушує рішення суду першої інстанції залучених ним ухвалою від
26.08.2020 до участі у справі третіх осіб - ОСОБА_1 та ТОВ "Аквамарин Сервіс 2004";

- перегляд рішення суду в апеляційному порядку не порушує принцип правової визначеності;

- посилання суду апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі на те, що субсидіарна відповідальність нещодавно впроваджена статтею 61 КУзПБ є безпідставним, а зазначена стаття підлягає застосуванню до спірних правовідносин;

- ухвала суду апеляційної інстанції постановлена в судовому засіданні, про яке не були повідомлені належним чином усі учасники справи, що є безумовною підставою для скасування такого судового рішення відповідно до пункту 5 частини 1 статті 310 ГПК України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Доводи ліквідатора ТзОВ "Маджестік" Гонта О. А.

18. Ліквідатор ТзОВ "Маджестік" Гонта О. А. у заяві про приєднання до касаційної скарги підтримує доводи скарги ОСОБА_1 та зазначає, що закривши провадження у справі суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права та позбавив скаржника гарантованого права на апеляційний перегляд судового рішення, адже з урахуванням обставин участі ОСОБА_1 як учасника ТзОВ "Маджестік" у голосуванні під час прийняття рішень загальних зборів, які є предметом оскарження у справі, прослідковується безпосередній зв'язок між правами та обов'язками останнього та впливом на них прийнятого у справі оскаржуваного рішення суду від 26.09.2011 про визнання недійсними цих рішень загальних зборів.

Доводи ТзОВ "Голденграунд"

19. ТзОВ "Голденграунд" у заяві про приєднання до касаційної скарги не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності порушення прав, інтересів та обов'язків ОСОБА_1 за наслідками прийняття рішення суду від
26.09.2011 та зазначає, що оскаржуване судове рішення зачіпає інтереси скаржника, оскільки за результатом прийняття цього рішення у ОСОБА_1 виникає обов'язок погашення зобов'язань ТзОВ "Меджестік" у справі про банкрутство. Крім того факт порушення прав скаржника підтверджується ухвалою суду від 26.08.2020, якою залучено його до участі у справі в якості третьої особи.

Доводи ТзОВ "Рантьє Плюс"

20. У відзиві на касаційну скаргу ТзОВ "Рантьє Плюс" заперечує щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1, вважає її необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки зі змісту рішення суду від 26.09.2011 не вбачається, що судом першої інстанції було вирішено питання про права, обов'язки чи інтереси скаржника, тому апеляційним господарським судом обґрунтовано закрито апеляційне провадження у справі № 62/56 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на зазначене рішення суду першої інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

21. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

23. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

24. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені статті 300 ГПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

25. Об'єктом касаційного перегляду є ухвала суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України у зв'язку із тим, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

26. З урахуванням доводів наведених у касаційній скарзі та змісту оскаржуваного судового рішення предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали про закриття апеляційного провадження.

27. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши дотримання господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду враховуючи приписи статті 300 ГПК України щодо перегляду у касаційному порядку судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи дійшов таких висновків.

28. За змістом частини 1 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, Конституції України, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

29. Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

30. Таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

31. Пунктом 9 частини 3 статті 2 ГПК України передбачено, що одним із принципів господарського судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

32. Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією із засад судочинства, яка застосовується з дотриманням принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.

33. Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

34. Реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ставиться в залежність від положень процесуального закону.

35. Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

36. Згідно з частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

37. Аналіз наведених норм свідчить, що ГПК України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділити на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.

38. Отже, особи, які не брали участі у справі також мають право подавати апеляційні скарги на такі судові рішення, нарівні з іншими учасниками відповідної справи. Однак на відміну від оскарження судового рішення учасником справи не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Разом з тим судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов'язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

39. Тому при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статті 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 908/1083/19, від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13).

40. Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов'язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України (правовий висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 62/112).

41. Суд приймає до уваги офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загальноправовим засадам.

42. Отже, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у ряді законів України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

43. ОСОБА_1 звертаючись до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в якості права на апеляційне оскарження судового рішення місцевого господарського суду зазначив, що рішення безумовно впливає на інтереси скаржника, оскільки за наслідком його прийняття щодо нього у справі про банкрутство ТзОВ "Меджестік" ініційовано притягнення його до субсидіарної відповідальності.

44. Зі змісту доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що на підтвердження існування таких обставин скаржник посилається на порушення справи № 910/4537/14 про банкрутство ТзОВ "Меджестік" та отриману від ліквідатора ТзОВ "Меджестік" Гонти О. А. вимогу про перерахування грошових коштів в розмірі 465 246 089,88
грн, яка пов'язує виникнення критичної неплатоспроможності ТзОВ "Меджестік" з визнанням за оскаржуваним рішенням суду від 26.09.2019 у справі № 62/56 недійсним рішення загальних зборів від 15.05.2007 № 15/05 на виконання якого було укладено кредитний договір від 18.05.2007 № 6/42353/Н-191206/К та в його забезпечення іпотечні договори від 18.05.2007 № 14/42353/Н-150206/1, № 15/42353/Н-150206/1. Вказане згодом зумовило виникнення у ТзОВ "Меджестік" значного розміру кредитної заборгованості (більше ніж 400 мільйонів гривень), погашення якої виявилося неможливим у зв'язку з відсутністю майна, насамперед того, яке було передане в іпотеку в рахунок забезпечення вимог за кредитним договором від 18.05.2007 № 6/42353/Н-191206/К.

45. Апеляційний господарський суд за результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції від 26.09.2011 закрив апеляційне провадження за цією скаргою третьої особи із посиланням на те, що питання стосовно прав, інтересів та (або) обов'язків ОСОБА_1 оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалось.

46. Утім такий висновок суду апеляційної інстанції щодо закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 є передчасним та зробленим без належної оцінки наведених скаржником обґрунтувань щодо наявності у нього права на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду та правового регулювання обставин, які можуть слугувати підставою для притягнення до субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.

47. Частинами 1 -3 статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

48. Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

49. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

50. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.

51. Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

52. Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

53. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшовши висновку щодо закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 зазначених вище тверджень скаржника щодо покладення на нього субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника ТзОВ "Меджестік" з огляду на отриману ним вимогу ліквідатора ТзОВ "Меджестік" Гонти О. А. про перерахування в порядку статті 61 КУзПБ грошових коштів в розмірі 465 246 089,88 грн, яка пов'язує банкрутство ТзОВ "Меджестік" з визнанням за оскаржуваним рішенням суду від 26.09.2019 у справі № 62/56 недійсним рішення загальних зборів від 15.05.2007 № 15/05 за яке скаржник будучи учасником ТзОВ "Меджестік" голосував та на виконання якого було отримано неповернутий позичальником багатомільйонний кредит, не з'ясував та не спростував.

54. Натомість відхиляючи відповідні аргументи скаржника апеляційний господарський суд, з поміж іншого, зазначив, що на час вчинення скаржником дій, на які ліквідатор ТзОВ "Маджестік" посилається в своїй вимозі, стаття 61 КУзПБ не існувала та скаржник не довів, що ним задоволено вказані вимоги ліквідатора як і не використав можливість спростувати у справі № 910/4537/14 доведення боржника до банкрутства з його вини.

55. Суд зауважує, що субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність осіб, які разом з боржником відповідають за його зобов'язаннями у випадках, передбачених, зокрема, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) до 21.10.2019 та КУзПБ з 21.10.2019.

56. Положеннями частини другої статті 61 КУзПБ передбачено аналогічне, з частиною п'ятою статті 41 Закону про банкрутство, правове регулювання субсидіарної відповідальності посадових осіб боржника та його засновників (див. mutatis mutandis постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 916/1105/16).

57. Згідно пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, який введено в дію з 21.10.2019, з дня введення в дію стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

58. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ передбачено, що з дня введення в дію стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

59. Законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону у часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 21.10.2019 перебувають на стадії санації.

60. Звідси помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо того, що норма статті 61 КУзПБ не існувала на час вчинення скаржником дій, на які ліквідатор ТзОВ "Маджестік" посилається в своїй вимозі та неможливості покладення субсидіарної відповідальності на скаржника у відповідності до цієї статті КУзПБ.

До того ж, як вказувалося вище, у Законі про банкрутство в редакції, чинній на момент прийняття рішення загальних зборів, яке є предметом оскарження у цій справі, містилася подібна норма (частина п'ята статті 41 Закону) щодо покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) боржника.

61. Суд звертає увагу, що субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за зловживання суб'єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам, є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, оскільки законодавство не пов'язує можливості покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи згідно зі спеціальним приписом Закону про банкрутство (КУзПБ) притягуються до цивільної відповідальності у формі стягнення (висновки сформульовані Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від
30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 28.08.2018 у справі № 927/1099/13, від
18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15, від
03.09.2019 у справі № 923/1494/15).

62. Суб'єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб'єктом (суб'єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.

63. КУзПБ (так само, як і Закон про банкрутство) не встановлює заборони для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі на керівника боржника, повноваження яких до та на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство припинились, оскільки одним із визначальним для цієї відповідальності є причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю цих осіб та наслідками у вигляді доведення боржника до банкрутства та банкрутства, за умови винних дій цих осіб (суб'єктивна сторона). Така правова позиція наведена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16.

64. Об'єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб, пов'язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів. На відміну від Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, у положеннях яких законодавець чітко визначив диспозицію кримінального та адміністративного порушення з доведення до банкрутства та фіктивного банкрутства, частина друга статті 61 КУзПБ (частина п'ята статті 41 Закону про банкрутство до 21.10.2019) має власну диспозицію (зміст) правопорушення: "банкрутство боржника з вини його засновників чи інших осіб, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника..". Однак, законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об'єктивну сторону такого правопорушення. При вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб'єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини 1 статті 215 Господарського кодексу України та підстави для порушення справи про банкрутство (стаття 1, частина третя статті 10, стаття 11 Закону про банкрутство), з огляду на які такими діями можуть бути: 1) вчинення суб'єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення; 2) прийняття суб'єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов'язаннях; 3) прийняття суб'єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника (подібних правових висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від
30.01.2018 у справі № 923/862/15, від 05.02.2019 у справі № 923/1432/15 та від
10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 16.06.2020 у справі № 910/21232/16, від
10.12.2020 у справі 922/1067/17).

65. Однак зазначеного вище щодо природи субсидіарної відповідальності, умов та підстав для її притягнення, суд апеляційної інстанції в контексті надання оцінки аргументам скаржника та наведеним на їх підтвердження обставинам щодо покладення на нього субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями ТзОВ "Меджестік", з огляду на прийняте оскаржуване рішення суду від 26.09.2011 у цій справі, не врахував.

66. Крім того, апеляційний господарський суд у світлі тверджень скаржника щодо покладення на нього субсидіарної відповідальності та можливості задоволення таких вимог не звернув увагу, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкрими та загальнодоступними, станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали від 01.12.2020 у межах справи про банкрутство № 910/4537/14 уже була подана та розглядалася заява ліквідатора ТзОВ "Меджестік" про покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями цього боржника (див. ухвалу від 19.10.2020 у справі № 910/4537/14, режим доступу: https://reyestr. court. gov. ua/Review/92255594).

67. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про те, що скаржник мав самостійно спростувати у справі № 910/4537/14 відсутність його вини у доведені ТзОВ "Маджестік" до банкрутства та притягнення ОСОБА_1 до субсидіарної відповідальності, колегією суддів оцінююється критично, оскільки зазначене рішення носить характер преюдиціального в аспекті причин виникнення критичної неплатоспроможності ТзОВ "Маджестік".

68. Також постановляючи оскаржувану ухвалу від 01.12.2020 апеляційний господарський суд під час оцінки доводів скаржника залишив поза увагою приписи пункту 1 частини 1 статті 267 ГПК України, якою урегульовано право суду апеляційної інстанції на залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стадії підготовки справи до апеляційного розгляду.

69. Верховний Суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, зокрема з'ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення господарського суду першої інстанції може вплинути на права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

70. Тлумачення наведеної норми свідчить, що підставою для залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, яка не є стороною у справі, в якості третьої особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є встановлення обставин можливості впливу судового рішення на права, обов'язки та інтереси цієї особи.

71. Ухвалою від 26.08.2020 Північний апеляційний господарський суд у відповідності до приписів пункту 1 частини 1 статті 267 ГПК України залучив до участі у справі № 62/56 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 та ТОВ "Рантьє Плюс" з посиланням на те, що рішення суду у цій справі може вплинути на права та обов'язки скаржника та ТОВ "Рантьє Плюс ", оскільки придбане ТзОВ "Рантьє Плюс" майно було предметом іпотеки, щодо якого приймалося визнане оскаржуваним рішенням суду від 26.09.2011 недійсним рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Меджестік".

72. Попри це суд апеляційної інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу зроблений ним висновок в ухвалі від 26.08.2020 у цій залишив поза увагою.

73. Також варто звернути й увагу на взаємну неузгодженість висновків суду апеляційної інстанції у цій справі щодо наявності у ОСОБА_1 права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 26.09.2011, яким в ухвалі від
27.05.2020 за результатом аналізу аргументів скаржника наведених в якості обґрунтування права на апеляційний перегляд оскаржуваного судового рішення зазначено: "Як вбачається, наслідки, що спричинило оскаржуване рішення, мають пряме відношення до ОСОБА_1, оскільки саме йому, в силу положень статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор боржника пред'явив вимогу про перерахування коштів у розмірі 465 246 089,88 грн на рахунок ТзОВ "Меджестік".."., тоді як в ухвалі від 01.12.2020, яка є об'єктом касаційного оскарження, апеляційний суд дійшов висновку, що питання стосовно прав, інтересів та (або) обов'язків ОСОБА_1 рішенням суду від 26.09.2011 не вирішувалось.

74. Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

75. Згідно із частинами 1 , 2 статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Аналогічні положення містить частина 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

76. У пункті 7 частини 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства визначено обов'язковість судового рішення.

77. Однак, ухвалюючи оскаржувану ухвалу суд апеляційної інстанції, не звернув увагу викладене та під час вирішення питання наявності у ОСОБА_1 права на апеляційне оскарження рішення суду від 26.09.2011 у справі № 62/56 висновків зроблених ним в ухвалах від 27.05.2020 та від 26.08.2020 у цій справі не врахував.

78. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").

79. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

80. Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

81. У рішенні ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

82. У рішеннях ЄСПЛ у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення ЄСПЛ "Хамідов проти Росії").

83. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

84. З огляду на викладене, суд вважає передчасним висновок апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для закриття провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 у справі № 62/56.

Щодо суті касаційної скарги

85. Ураховуючи наведене вище суд касаційної інстанцій дійшов висновку про повне задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 (з урахуванням заяв ліквідатора ТзОВ "Меджестік" арбітражного керуючого Гонти О. А. та ТзОВ "Голденграунд" про приєднання до касаційної скарги).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

86. Відповідно до частин 3 , 4 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

87. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

88. Відповідно до частини 6 статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

89. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 (з урахуванням заяв ліквідатора ТзОВ "Меджестік" арбітражного керуючого Гонти О. А. та ТзОВ "Голденграунд" про приєднання до касаційної скарги) та скасування ухвали суду апеляційної інстанції з направленням матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011.

Щодо судових витрат

90. Відповідно до статті 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

91. Частиною 14 статті 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

92. Ураховуючи, що в цьому випадку справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Висновки щодо застосування норм права

93. Закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України допускається у випадку, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

На підставі викладеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 (з урахуванням заяв ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджестік" арбітражного керуючого Гонти Оксани Анатоліївни та Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденграунд" про приєднання до касаційної скарги) задовольнити повністю.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі № 62/56 скасувати.

3. Справу передати до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк