ПОСТАНОВА
Іменем України
31 липня 2018 року
Київ
справа №727/9913/16-а
адміністративне провадження №К/9901/32399/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці в складі судді Волошина С.О. від 23.12.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Совгири Д.І., Курка О.П., Білоуса О.В. від 14.02.2017 у справі №727/9913/16-а за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання незаконними дій та відшкодування шкоди,
УСТАНОВИВ:
В грудні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - ГУПФУ) щодо припинення виплати пенсії за віком, зобов'язати відповідача поновити йому виплату пенсії за віком з 01.06.2015 року та стягнути на його користь розмір невиплаченої пенсії за віком за період з 01.06.2015 року по 22.09.2016 року.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, позов задоволено.
Визнано неправомірними дії ГУПФУ щодо припинення виплати позивачу пенсії за віком та відмову у поновленні виплати пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01.06.2015 року.
Зобов'язано відповідача поновити виплату позивачу пенсії за віком з 01.06.2015 року та стягнути на користь позивача розмір невиплаченої пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.06.2015 року по 22.09.2016 року. Допущено негайне виконання постанови у межах стягнень за один місяць.
Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати на правову допомогу в розмірі 3500 грн. та на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 551,20 грн.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскільки позивач з 23.09.2016 року отримує щомісячне довічне грошове утримання, а до цього у 2015-2016 роках працював на посаді судді, то посилання судів на норми п.5 Прикінцевих положень Закону України №213-VІІІ від 02.03.2015 року щодо відсутності в позивача права на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є безпідставними. До того, ж судами не враховано положень ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-IV) в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015 року та не взято до уваги пропуск позивачем строку звернення до суду.
У запереченні на касаційну скаргу представник позивача просить залишити скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення - без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Справу передано до Верховного Суду.
Заслухавши суддю - доповідача та перевіривши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача та йому з 08.12.2014 року призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Після призначення пенсії позивач продовжував працювати на посаді судді Апеляційного суду Чернівецької області.
З 01.04.2015 року виплата пенсії позивачу призупинена.
24 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про відновлення виплати призначеної пенсії з 01.06.2015 року.
Відповідач листом № 555/К-11 від 01.11.2016 року повідомив позивача про відсутність підстав для відновлення виплати призначеної пенсії, оскільки позивач з 01.04.2015 року по 22.09.2016 року працював на посаді судді, а положеннями ст. 47 в редакції Законів № 213-VIII від 02.03.2015 та № 911-VIII від 24.12.2015 виплата призначених пенсій таким особам не передбачена.
Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що починаючи з 01.06.2015 року, на позивача не поширюються встановлені ст. 47 Закону № 1058-IV обмеження щодо виплати пенсії, оскільки з 01.06.2015 року робота на займаній позивачем посаді не дає права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
1 квітня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VII (далі - Закон № 213-VII), яким внесено зміни до статті 47 Закону № 1058-IV та визначено, що тимчасово, у період з 01.04.2015 року по 31.12.2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.
Сервіси для юристів