Ухвала КАС ВП від 29.03.2018 року у справі №826/8008/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 січня 2020 року

Київ

справа №826/8008/16

касаційне провадження №К/9901/36550/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 (головуючий суддя - Грибан І.О., судді: Беспалов О.О., Губська О.А.) у справі № 826/8008/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.04.2016 №129-1305, №130-1305 та №131-1305.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 10.01.2017 позовні вимоги задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 08.06.2017 скасував постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.01.2017 та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його у касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.06.2017 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.01.2017.

В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема: підпунктів 14.1.147, 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частин першої та третьої статті 125, статті, 206 Земельного кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на тому, що він не є власником або користувачем земельних ділянок, на яких розміщені належні йому об`єкти нерухомого майна.

Переглядаючи оскаржені судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи на підставі встановлених фактичних обставин у справі правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві складено податкові повідомлення-рішення від 07.04.2016:

№129-1305, яким позивачу визначено податкові зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у загальній сумі 25814,10 грн.

№130-1305, яким позивачу визначено податкові зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у загальній сумі 49327,44 грн.

№131-1305, яким позивачу визначено податкові зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб у загальній сумі 10151,01 грн.

Правовою підставою для прийняття вказаних актів індивідуальної дії слугували положення пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України. В обґрунтування фактичних підстав податковий орган посилався на те, що позивач є:

власником нежилих приміщень АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, право власності на які зареєстровано відповідно: 14.06.2005, 20.05.2005;

співвласником нежитлового приміщення АДРЕСА_3, право власності на яке зареєстровано 20.12.2009.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого у встановленому чинним законодавством порядку. Натомість, у ситуації, що розглядається, відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про те, що позивач набув статус власника/землекористувача щодо земельних ділянок під багатоквартирними житловими будинками, у яких розташовані належні ОСОБА_1 на праві власності (у тому числі спільної часткової) нежитлові приміщення.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.