ПОСТАНОВА
Іменем України
31 січня 2019 року
Київ
справа №520/9721/16-а
адміністративне провадження № К/9901/15758/18
адміністративне провадження № К/9901/15761/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М.М.,
суддів: Кравчука В.М., Мороз Л.Л.,
розглянувши в письмовому провадженні касаційними скаргами ОСОБА_1 та Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі на постанову Київського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2016 року (головуючий суддя - Бескровний Я.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року (головуючий суддя - Потапчук В.О., судді: Шеметенко Л.П., Семенюк Г.В.)
у адміністративній справі № 520/9721/16-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі місті Одеси (далі - Управління ПФУ) про зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася через представника до суду з вказаним позовом, в якому просила зобов'язати Управління ПФУ поновити їй виплату пенсії з 7 жовтня 2009 року шляхом призначення її знову, на підставі документів, що знаходяться в матеріалах її пенсійної справи з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що проживаючи на даний час в Ізраїлі, має право на виплату пенсії за віком відповідно до статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009. Факт її проживання за кордоном за умови наявності громадянства України не може бути підставою для відмови у виплаті належних її пенсійних виплат.
Постановою Київського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року, позов задоволено частково. Зобов'язано Управління ПФУ здійснити поновлення, з проведенням індексації, пенсії за віком ОСОБА_1, починаючи з 5 лютого 2016 року, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі останньої. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції в частині строку з якого має бути поновлена пенсія та способу її поновлення, а саме: зобов'язати Управління ПФУ провести поновлення їй пенсії з 7 жовтня 2009 року шляхом призначення її знову, відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі документів, що знаходяться в її пенсійні справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що поновлення виплати пенсії має відбуватися на підставі документів, що є в пенсійній справі і шляхом її призначення знову на загальних підставах, як це визначено частиною третьою статті 35 Закону № 1058-IV. Крім того, відповідно до статей 1, 2, 6 Закону України від19 жовтня 200 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) вона має право на отримання компенсації. Також наполягає, що строки звернення до суду встановлені саме для подачі позову і не можуть бути направлені на обмеження виплат, у зв'язку з чим, з посиланням на статтю 46 Закону № 1058-IV та судову практику, просить поновити виплату пенсії з 7 жовтня 2009 року.
У запереченні на касаційну скаргу позивача Управління ПФУ просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на правомірність своїх дій при зупиненні виплати пенсії.
При цьому, Управління ПФУ також не погодилось з рішеннями судів попередніх інстанцій та звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права просить їх скасувати та постановити нове - про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що рішення Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року №25-рп/2009 поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 7 жовтня 2009 року, в той час як позивач виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю що в 1995 році. Крім того судами попередніх інстанцій проігноровано Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, відповідно до якого закріплено обов'язок особи, яка звертається за призначенням пенсії подати до органу Пенсійного фонду України заяву та необхідні документи для призначення пенсії. Однак, позивач до цього часу має постійне місце проживання в Ізраїлі, тобто за межами України та особисто за призначенням пенсії до управління не зверталася та не надавала документи.
У відповіді на відзив позивач зазначає про необґрунтованість доводів відповідача.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційних скарг та заперечення на них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Вирішуючи спір суди встановили, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується закордонним паспортом серії НОМЕР_2 виданий 29 грудня 2016 року та закордонним паспортом серії НОМЕР_1, виданий 16 лютого 2017 року та діє до 16 лютого 2027 року. З 1989 році позивачу призначено пенсію за віком.
23 травня 1995 року позивач виїхала до постійного місця проживання до Держави Ізраїль. Починаючи з 1995 року пенсія пенсійним органом їй не виплачується.
5 лютого 2016 року представник позивача, діючи на підставі належним чином посвідченої та апостильованої довіреності, звернувся особисто безпосередньо до відповідача із особистою заявою позивача про поновлення виплати пенсії, нотаріально посвідченою та апостильованою, разом з оригіналами усіх необхідних документів для огляду та засвідчення копій, що підтверджується штампом відповідача на супровідному листі.
Листом №24/Д-01 від 8 лютого 2016 року відповідач витребував оригінали документів, які вже надавалися разом з попереднім зверненням. При цьому зазначив, що як тільки дані документи будуть ще раз пред'явлені виплата пенсії буде поновлена у найкоротший термін.
22 квітня 2016 року повторно, на виконання листа відповідача, представник позивача, знову звернувся особисто до відповідача з оригіналами усіх необхідних документів для огляду та засвідчення копій.
29 квітня 2016 року пенсійним органом винесено рішення № 2313 про відмову у призначенні пенсії.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що громадянин України, проживаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і громадянин України, який проживає на території України, що передбачено приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року, а тому пенсія позивачу має бути поновлена шляхом її призначення на загальних підставах з часу звернення до відповідача із заявою про її поновлення. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що пенсія має бути проіндексована. Вимоги про компенсацію позивачу втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати суд також визнав такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується в повному обсязі з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Сервіси для юристів