ВЕРХОВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.03.2018 Київ А/9901/2/18 800/230/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Смоковича М.І.,
суддів Білоуса О.В., Стрелець Т. Г.,
за участі
секретаря судового засідання Гулової О.І.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
представника третьої особи Шевченка О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Президента України Порошенка П.О., треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комісія при Президентові України з питань громадянства, Державна міграційна служба України, про визнання незаконним та скасування рішення в частині,
у с т а н о в и в:
У червні 2017 року представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_1, звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Президента України Порошенка П.О., треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комісія при Президентові України з питань громадянства (далі - Комісія), Державна міграційна служба України (далі - ДМС), про визнання незаконним та скасування Указу Президента України №119/2017 від 29 квітня 2017 року в частині припинення його громадянства України (далі також - Указ).
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірний Указ відповідач прийняв за відсутності для цього законних підстав і всупереч положень статті 25 Конституції України, за якою громадянин України не може бути позбавлений громадянства. Представник позивача наголошує й на тому, що спірний Указ є суто політичним рішенням відповідача і результатом різкої публічної критики ОСОБА_4 дій Президента України щодо боротьби з корупцією, проведення реформ, а також щодо припинення бойових дій на території східних областей України. Таке рішення, на думку позивача і його представника, має ще й вибірковий характер, позаяк у владних структурах є чимало осіб з подвійним громадянством, але таких наслідків як для позивача це не потягло.
Вищий адміністративний суд України постановою від 31 жовтня 2017 року відмовив у задоволенні цього позову. При прийнятті рішення цей суд виходив з того, що передумовою для прийняття спірного Указу був встановлений Комісією факт невиконання позивачем взятого на себе зобов'язання щодо припинення іноземного громадянства (Федеративної Республіки Німеччина). Зокрема суд з'ясував, що ОСОБА_4 так і не подав до відповідного державного органу України документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від нього протягом встановленого строку. З огляду на це суд погодився з висновком Комісії та відповідача про те, що громадянство України ОСОБА_4 набув внаслідок обману і ці обставини є доведеними. Суд констатував, що приймаючи спірний Указ Президент України діяв в межах повноважень, визначених пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України, пунктом 1 частини першої статті 22 Закону України від 18 січня 2001 року №2235-ІІІ «Про громадянство України» (далі - Закон №2235-ІІІ) та з урахуванням подання та пропозицій відповідних компетентних органів.
У заяві про перегляд судового рішення з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), представник позивача ОСОБА_1 просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Свої вимоги мотивує тим, що оскаржений Указ є протиправним і очевидно політично вмотивованим. Законних підстав для примусового позбавлення ОСОБА_4 громадянства України немає і аргументи відповідача в цій частині є безпідставними. Вищий адміністративний суд України при прийнятті постанови, про перегляд якої подано цю заяву, не надав належної оцінки доводам позивача, відтак прийняте ним рішення ґрунтується на помилковому застосуванні норм Закону №2235-ІІІ.
Представник відповідача надіслав письмові заперечення з приводу заяви представника позивача, у яких зазначив про те, що спірний Указ Президент України видав на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зокрема наголосив на тому, що на час розгляду Комісією питання щодо позбавлення ОСОБА_4 громадянства України і прийняття відповідного Указу для цього були усі законні підстави.
ДМС надіслала відзив на заяву про перегляд судового рішення Вищого адміністративного суду України, у якому з тих же мотивів, що й відповідач, просила відмовити у задоволенні вимог представника позивача.
В судовому засіданні представник позивача підтримала свої вимови, навівши аргументи, аналогічні тим, які зазначені у заяві про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2010 року та додатково поданих поясненнях від 27 березня 2018 року.
Представники відповідача і третьої особи просили відмовити у задоволенні заяви про перегляд судового рішення Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року з підстав, викладених у поясненнях та відзиві відповідно.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду заслухала пояснення представників сторін, перевірила матеріали справи і дійшла висновку, що у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року слід відмовити з огляду на таке.
У справі встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Федеративної Республіки Німеччина (ФРН), що підтверджується паспортом, виданим 16 серпня 2012 року і дійсним до 15 серпня 2022 року, та довідкою про відсутність судимостей, виданою Федеральним міністерством юстиції, Бонн, 27 січня 2015 року.
30 січня 2015 року Міністр економічного розвитку та торгівлі України вніс подання Президентові України з проханням винести позитивне рішення за клопотанням про прийняття до громадянства України ОСОБА_4, громадянина ФРН.
4 березня 2015 року ОСОБА_4 подав Президентові України заяву про прийняття до громадянства України, яку склав власноручно та підписав. У цій заяві зазначено таке: «Мені повідомлено, що в разі подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів я втрачу громадянство України на підставі пункту 2 частини першої статті 19 Закону України «Про громадянство України».
У заяві про прийняття до громадянства України від 4 березня 2015 року та в заяві-анкеті від 18 березня 2015 року, у якій позивач просив оформити йому тимчасове посвідчення громадянина України, він підтвердив перебування у громадянстві Німеччини, а також зазначив місце своєї реєстрації в Оболонському районі міста Києва.
Під час подання заяви та інших відповідних документів для прийняття до громадянства України року ОСОБА_4 також власноруч підписав зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) ФРН протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України і подати до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) ФРН, виданий уповноваженим на те органом цієї держави.
За Указом Президента України від 6 березня 2015 року №131/2015 ОСОБА_4 прийнято до громадянства України відповідно до статті 9 Закону №2235-ІІІ (як особу, прийняття якої до громадянства України становить державний інтерес для України).
Сервіси для юристів