ПОСТАНОВА
Іменем України
23 травня 2018 року
Київ
справа №820/1309/16
провадження №К/9901/11781/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М.І.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 820/1309/16
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2016 року (колегія суддів: Самойлова В.В., Панченко О.В., Тітов О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року (колегія: Ральченко І.М., Катунов В.В., Бершов Г.Є.),
в с т а н о в и в :
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС), третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУ ДМС), в якому просив:
скасувати рішення ДМС від 17 лютого 2016 року №37-16 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати ДМС повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач, з посиланням на пункти 39-42, 65 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН, статтю 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, Методичні рекомендації УВКБ ООН по міжнародному захисту осіб, які шукають притулок з Сирії, зазначив, що при прийнятті спірного рішення відповідач поверхово підійшов до розгляду його заяви, зокрема не надав належної оцінки тій ситуації, яка існує у Сирійській Арабській Республіці, громадянином якої він є. Позивач стверджує, що не може повернутися у країну свого походження, оскільки в умовах внутрішнього збройного конфлікту і складної політичної ситуації, що склалася в його країні, він має обґрунтовані підстави вважати, що з поверненням в Сирію він буде призваний до армії, яка перебуває під командуванням ОСОБА_6, і за наказом останнього буде змушений воювати зі своїми співгромадянами, вбиваючи мирних жителів. Якщо ж він відмовиться, його покарають як дезертира. Водночас місто, у якому він проживав, зруйноване і перебуває під контролем терористичної організації, члени якої які дуже жорстоко поводяться з людьми, які відмовляються брати участь у їхньому збройному протистоянні з офіційною владою. З огляду на таку ситуацію він змушений шукати притулку в Україні, позаяк у країні, громадянином якої він є, існує загроза його життю і здоров'ю і повертатися туди для нього вкрай небезпечно.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 02 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2016 року, позов задовольнив.
Скасував рішення ДМС від 17 лютого 2016 року № 37-16 про відмову ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язав ДМС повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення суди першої та апеляційної інстанцій винесли з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати їхні рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи свої вимоги відповідач, з-поміж іншого, зазначив, що заявник прибув в Україну у вересні 2012 року. За час його перебування в Україні ситуація в Сирії суттєво змінилася, у зв'язку з чим заявник звернувся за захистом, заявляючи про небезпеку життю, яка існує країні його громадянської належності, зумовлену внутрішнім збройним конфліктом. Відповідач ствердив, що інформація щодо країни походження заявника підтверджує факт загальнопоширеного внутрішнього збройного конфлікту на території Сирії. Разом з тим відповідач зазначив, що не вся територія Сирії охоплена конфліктом. З посиланням на повідомлення засобів масової інформації та на підставі матеріалів особової справи ДМС дійшла висновку, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни своєї громадянської належності через вкрай небезпечну ситуацію внаслідок загальнопоширеного насильства та порушення прав людини в ситуації внутрішнього збройного конфлікту, а до ГУ ДМС він звернувся виключно з метою легалізації, оскільки з 2013 року він проживає в Україні нелегально, але має намір й надалі тут залишитися. З урахуванням наведеного відповідач дійшов висновку, що стосовно позивача відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України від 8 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI), для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Отже, оскаржене рішення є законним підстав для повторного розгляду заяви позивача немає.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суди встановили, що громадянин Сирійської Арабської Республіки що ОСОБА_1 24 вересня 2015 року звернувся до ГУ ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій вказав, що в країні його громадянської належності - Сирійській Арабській Республіці, відбувається громадянська війна, жителі країни громадянської належності позивача підлягають тортурам та знущанням. З поверненням до Сирійської Арабської Республіки існує імовірність бути призваним на військову службу та брати участь у збройному конфлікті. В таких умовах позивач буде змушений воювати та вбивати людей, що суперечить його переконанням, у зв'язку з чим він просить в Україні статус біженця або особи яка потребує додаткового захисту.
15 березня 2016 року позивач отримав повідомлення ГУ ДМС №10 від 11 березня 2016 року про те, що відповідно до статті 6 Закону № 3671-VI йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні, на підставі рішення ДМС від 17 лютого 2016 року № 37-16.
Не погоджуючись з таким рішенням ДМС, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у позивача є обґрунтовані підстави побоюватися, що внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини у країні його походження, його життю, безпеці та свободі існує загроза. ДМС при прийнятті оскарженого рішення не дослідила в повному обсязі усіх обставин, з якими Закон № 3671-VI пов'язує надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.
Сервіси для юристів