Ухвала КАС ВП від 22.04.2020 року у справі №818/1707/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 квітня 2020 року

Київ

справа №818/1707/16

адміністративне провадження №К/9901/34510/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про скасування відмови, зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі суддів: Пєрцової Т.С., Сіренко О.І., Любич Л.В. від 15.05.2017,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру, відповідач), у якому просила:

- визнати протиправною та скасувати відмову ГУ Держгеокадастру, викладену в листі від 14.11.2016 №Н-11025-6051/6-16, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області за межами населеного пункту (далі - спірна земельна ділянка);

- зобов`язати ГУ Держгеокадастру надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки.

2. У позовній заяві наводились мотиви про те, що підстави, з яких відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки, не передбачені вичерпним переліком, визначеним у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а тому такі дії та рішення ГУ Держгеокадастру є протиправними і порушують право позивача на отримання безоплатно у власність обраної нею земельної ділянки.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 02.02.2017 позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано відмову ГУ Держгеокадастру у наданні ПСП «Канюківське» дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду спірної земельної ділянки, викладену в листі від 14.11.2016 №Н-11025-6051/6-16, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області за межами населеного пункту.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області за межами населеного пункту.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявність рішення відповідної обласної ради і розпорядження голови обласної державної адміністрації, якими було затверджено перелік цінних природних територій та об`єктів, а також зарезервовано території для їх наступного оголошення об`єктом природно-заповідного фонду місцевого значення - регіональним ландшафтним парком «Сеймський», до складу яких увійшла й спірна земельна ділянка, не можуть свідчити про наявність підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, наведених за вичерпним переліком у частині сьомій статті 118 ЗК України.

5. До такого висновку суд першої інстанції дійшов з огляду на те, що не зважаючи на зазначені вище рішення та розпорядження датовані ще 1994 та 1995 роками, станом на грудень 2016 року будь-які правовстановлюючі документи на землю регіональному ландшафтному парку «Сеймський» не розроблялись, межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) не встановлювались. Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення на території Буринського району та іншого природоохоронного призначення на території Буринського району не розроблявся. Дані обставини підтверджуються наявними у справі матеріалами, з яких, також, вбачається, що відповідно до державної статистичної звітності форми 6-зем, станом на 01.01.2016 (рядок 84 «Установи природоохоронного значення»), землі за регіональним ландшафтним парком «Сеймський» не обліковуються.

6. Суд врахував і те, що цільове призначення спірної земельної ділянки (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) не змінювалось. До того ж, суд звертав увагу, що відповідачем вже вирішувались аналогічні звернення інших громадян, які стосувались сусідніх земельних ділянок у межах тієї ж території, якою охоплюється й спірна земельна ділянка, й відповідачем було надано дозволи на розроблення проекту землеустрою про що свідчать відповідні Накази ГУ Держгеокадастру. Будь-яких перешкод у наданні дозволів вищезазначеним особам відповідач не виявив.

7. Суд наголошував і на відсутності будь-яких документів, які могли б підтвердити віднесення земельної ділянки, яка планується до відведення, до земель природно-заповідного фонду. Згідно з позицією суду, Регіональний ландшафтний парк «Сеймський», як на час звернення позивача з заявою до ГУ Держгеокадастру, такі і станом на момент розгляду і вирішення цієї справи, не можна визнати належним до природно-заповідного фонду України, оскільки не виконані усі передбачені законодавством вимоги до існуючої території та об`єкту природно-заповідного фонду, а саме: відсутній статус юридичної особи; відсутня розроблена і затверджена у встановленому порядку проектна документація з картографічними документами; відсутні встановлені в натурі (на місцевості) межі територій та об`єктів; відсутній орган управління (спеціальної адміністрації); відсутні повноцінні положення про території та об`єкти.

8. Відтак, суд першої інстанції констатував, що РЛП «Сеймський» слід сприймати як запланований об`єкт природно-заповідного фонду України, оскільки належне визначення меж такого об`єкта можливо лише на підставі відповідного картографічного документа. Єдиним джерелом інформації про майбутні території РЛП «Сеймський» є лише ніким не погоджене та не завірене викопіювання зі схеми, яка призначалась виключно для цілей резервування території та використовувалася як попередній (передпроектний) матеріал.

9. Крім того, суд зауважив, що законодавча заборона на передачу у приватну власність стосовно усіх (без виключення) земельних ділянок у межах території регіональних ландшафтних парків відсутня. Заборона на передачу у власність, що встановлена у пункті «г» часини четвертої статті 84 ЗК України, розповсюджується лише на ті земельні ділянки, які знаходяться під об`єктами регіональних ландшафтних парків, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність.

10. Виходячи з положень норм законодавства, які врегульовують спірні правовідносини, та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не наведено передбачених законом підстав для відмови в наданні дозволу відносно вказаної земельної ділянки, яка має сільськогосподарське призначення, а також не зазначив, яка саме частина земельної ділянки, на яку претендує позивач, є заказником, пам`ятником природи загальнодержавного значення; пам`ятником природи місцевого значення; парком пам`ятником садово-паркового мистецтва місцевого значення чи заповідним урочищем.

11. Поряд із цим, суд визнав, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача, є саме зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність.

12. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 рішення суду першої інстанції скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.

13. Приймаючи таку постанову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідачем обґрунтовано відмовлено позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки земельна ділянка, яка планується для відведення ОСОБА_1 , передбачена для створення Регіонального ландшафтного парку «Сеймський».

14. Також, колегія суддів визнала необґрунтованими доводи позивача про те, що станом на грудень 2016 року правовстановлюючі документи на землю регіональному ландшафтному парку "Сеймський" не розроблялись, межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) не встановлювались, проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення на території Буринського району та іншого природоохоронного призначення на території Буринського району не розроблений.

15. З цього приводу суд апеляційної інстанції наводив аргументи про те, що у відповідності до частини четвертої статті 7 Закону України від 16.06.1992 №2456-XII «Про природно-заповідний фонд України» (далі - Закон №2456-XII) межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.