Ухвала КАС ВП від 19.05.2020 року у справі №804/3203/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 травня 2020 року

м. Київ

справа №804/3203/17

адміністративне провадження №К/9901/40086/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду (суддя Прудник С. В.) від 10 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Мельник В. В., судді: Чепурнов Д. В., Сафронова С. В.) від 11 жовтня 2017 року у справі № 804/3203/17 за позовом ОСОБА_1 до Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, третя особа - управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - Лівобережна ОДПІ м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області), третя особа - управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 грудня 2016 року № 12007-1302 про сплату земельного податку з фізичних осіб у розмірі 178 066,26 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що особа, яка придбала будівлю, має сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, з урахуванням прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що попередній власник об`єкта нерухомості по АДРЕСА_1 була ОСОБА_2 , яка не мала можливості передати право позивачу користування земельною ділянкою, на якій знаходиться цей будинок, оскільки з ОСОБА_2 розірвано договір оренди земельної ділянки та, як наслідок, рішенням Дніпропетровської міської ради від 03 вересня 2014 року № 236/55 вказана земельна ділянка була вилучена у неї та повернута до земель громади міста.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04 грудня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 травня 2020 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

Як убачається з матеріалів справи, 28 грудня 2007 року між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, за яким останньою прийнято в строкове платне користування земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 1210100000:04:016:0077, загальною площею 0,4865 га, площа частки за яку справляється орендна плата становить 48 % або 0,2335 га. Строк дії договору становить п`ятнадцять років.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 03 вересня 2014 року № 236/55 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 0,4865 га (кадастровий номер 1210100000:04:016:0077) та вилучено у ОСОБА_2 частку користування земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:04:016:0077) 48 % або 0,2335 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 18 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування за яким ОСОБА_2 передала у власність позивачу будівлю клубу номер 16, що розташована по АДРЕСА_1 , як приватну власність.

Тобто, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є власником будівлі клубу, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим позивач набув право власності на споруду та до нього перейшло право користування на земельну ділянку, на якій розташована така споруда.

30 грудня 2016 року Лівобережною ОДПІ м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 12007-1302, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» на загальну суму 178 066,26 грн. Сума зобов`язання за вказаним податковим повідомленням-рішенням нарахована податковим органом на підставі даних, отриманих від управління Держгеокадастру у м. Дніпропетровську.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.