Ухвала КАС ВП від 14.03.2018 року у справі №812/1557/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2018 року

Київ

справа №812/1557/17

адміністративне провадження №К/9901/33241/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії за касаційної скаргою Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на постанови Луганського окружного адміністративного суду в складі судді Чернявської Т.І. від 29 листопада 2017 року та Донецького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., Сухарьок М.Г. від 07 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 звернулися до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправними відмов у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року роз'єднано позовні вимоги позивачів до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправними відмов у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у самостійні провадження.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року прийнято до свого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, в якому позивач просить:

визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, викладену в листі від 21 липня 2017 року № М-1833/0-1427/6-17, у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства;

зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Луганській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Луганській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законодавством, зокрема, у зв'язку з невключенням земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації на території Луганської області в залежності від відсотку площі земельних ділянок, право оренди на яку було продано у кварталі, що передував поточному кварталу. На думку позивача, така підстава відмови не передбачена Земельним кодексом України та іншими законами, та суперечить статті 14 Конституції України, згідно з якою право власності на землю гарантується, і це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а також норм Земельного кодексу України.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року, позов задоволено частково:

визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, викладену в листі від 21 липня 2017 року № М-1830/0-1425/6-17, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства;

зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву від 05 липня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, зокрема, порядок одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо Земельним кодексом України, зміни до якого, у зв'язку із затвердженням Кабінетом Міністрів України Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, не внесено. За таких обставин, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року № 413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є безпідставним.

Головне управління Держгеокадастру у Луганській області, не погоджуючись з постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року та постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведені рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що стаття 118 Земельного кодексу України, в якому визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є відсилочною. У зв'язку з цим скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. № 413, якою затверджено Стратегію удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної форми власності та розпорядження ними. Скаржник зазначає, що виходячи з приписів статті 23 Закону України «Про землеустрій» наведений нормативний акт є обов'язковим для виконання всіма суб'єктами землеустрою.

Від ОСОБА_3 у встановлений судом строк (до 25 березня 2018 року) відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області із заявою від 05 липня 2017 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства. До заяви позивач додав графічні матеріали викопіювання з кадастрової карти із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорту та ідентифікаційного номера.

На наведене звернення Головне управління Держгеокадастру у Луганській області листом від 21 липня 2017 року № М-1831/0-1426/6-17 повідомило ОСОБА_3 про те, що відповідно до статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

17 червня 2017 року набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 4-13, якою Уряд затвердив Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Враховуючи вимоги стратегії Головне управління Держгеокадастру у Луганській області здійснює передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації на підставі сформованих переліків земельних ділянок та визначеної площі земельних ділянок, яка передається в межах безоплатної приватизації на відповідній території областей, а саме 25% площі земельних ділянок, право оренди на яку було продано у кварталі, який передував поточному кварталу. У першому кварталі 2017 року продаж права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Луганської області не відбувалося, тому не має підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.