Ухвала КАС ВП від 17.01.2018 року у справі №804/8943/13-а

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.01.2018 Київ К/9901/2529/18 справа №804/8943/13-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Горбалінського В.В. від 23 липня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Панченко О.М., Чередниченко В.Є., Коршуна А.О. від 23 вересня 2014 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Днепрспецремонт» до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Днепрспецремонт» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Дніпропетровської міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - Інспекція, правонаступник - Дніпропетровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 червня 2013 року №0001271520 та №0001281510.

Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо фактичного нездійснення господарських операцій із постачальниками та відсутності підстав для формування відповідних податкових вигод не відповідають фактичним обставинам та спростовуються наданими доказами.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 липня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року, позов задоволено: визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від від 14 червня 2013 року №0001271520 та №0001281510.

Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що операції між позивачем та його постачальниками є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак, за твердженням судів, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач послався на те, що операції між позивачем та його контрагентами безпідставно розцінені судами як фактично здійснені, оскільки постачальники не мали необхідних ресурсів та умов для ведення господарської діяльності; крім того, на балансі позивача наявні вантажні автомобілі, що виключає розумні економічні причини (ділову мету) для залучення вантажних автомобілів-самоскидів контрагента.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 грудня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені вказаною ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства складено акт від 03 червня 2013 року №510/150/31256586, за висновками якого позивачем порушено, зокрема, вимоги:

1) пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 розділу 5 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Днепрспецремонт» завищено суму податку на додану вартість на загальну суму 695165 грн., яка віднесена до складу податкового кредиту за квітень 2012 року в розмірі 5165 грн., за червень 2012 року в розмірі 690000 грн.;

2) підпунктів 135.5.11, 135.5.14 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.4 статті 137, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Днепрспецремонт» занижено податок на прибуток за ІІ квартал 2012 року на загальну суму 736431 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14 червня 2013 року:

- №0001271520, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1042747,50 грн., в тому числі: за основним платежем 695165 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 347582,50 грн.;

- №0001281510, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1104646 грн., в тому числі: за основним платежем 736431 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 368215 грн.

Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки Інспекції про те, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами операцій з постачальниками ТОВ «Альтаір Альфа Плюс» та ТОВ «Дайкор Торг».

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на наступне.

Так, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно же з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.