Ухвала КАС ВП від 27.02.2018 року у справі №806/2461/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

15 травня 2018 року

справа №806/2461/17

адміністративне провадження №К/9901/27759/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року у складі судді Шуляк Л.А. на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В., Франовської К.С. у справі № 806/2461/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23 червня 2017 року № 62012-13, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 ріку розмірі 11350,41 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.

01 листопада 2017 року Житомирський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 23 червня 2017 року № 62012-13.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що будівлі, як виробничі, так і адміністративні й допоміжні, що входять до складу комплексу та використовуються для цілей забезпечення діяльності позивача необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, що в свою чергу дає підстави для висновку, що належні позивачу виробничі приміщення підпадають під визначення "будівлі промисловості" зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, а тому вони не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, від'ємне від земельної ділянки в силу імперативних приписів закону.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанови судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У касаційній скарзі відповідач посилається на лист Державної фіскальної служби України від 21 березня 2017 року № 3778/Є/99-99-13-02-03-14, яким надано роз'яснення стосовно застосування даного пункту, а саме об'єкти нерухомості фізичних осіб, в тому числі тих, які здійснюють підприємницьку діяльність, не визначені підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, як об'єкти нерухомості, що не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Позивач надав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

У зв'язку з неприбуттям жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що позивачу на підставі договорів купівлі-продажу на праві приватної власності належать 1/2 частина комплексу нежитлових будівель, що розташовані за адресою: м.Овруч, вул. Тітова, 15-в. До складу його частини комплексу входять такі будівлі та споруди: бокс площею 712,15 кв.м., склад площею 60,4 кв.м., гараж площею 210,65 кв.м., пилорама площею 101,75 кв.м., альтанка площею 8,55 кв.м. та водокачка площею 4,75 кв.м.

23 червня 2017 року податковим органом згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення № 62012-13, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 ріку розмірі 11350,41 грн.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та видами його діяльності за КВЕД - 20.10.0, 45.42.0, є лісопильне та стругальне виробництво, столярні та теслярські вироби, виробництво інших дерев'яних будівельних конструкцій і столярних виробів.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного.