Ухвала КАС ВП від 05.02.2019 року у справі №803/674/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 лютого 2019 року

Київ

справа №803/674/16

адміністративне провадження №К/9901/28064/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Левицької Н.Г., Сапіги В.П. від 31 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, третя особа Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року ОСОБА_2 (надалі - позивач, ОСОБА_2) звернувся з адміністративним позовом до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 січня 2016 року №0000471702.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилався на безпідставність висновків відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2014 рік, так як відповідно до положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) таким є фактичне отримання доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року позовні вимоги задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 січня 2016 року №0000471702.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податків як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, та процентів, які позичальник зобов'язаний повернути за договором, а тому анульована (прощена) кредитором сума пені, штрафу, комісій, нарахована за прострочення виконання грошового зобов'язання, не є додатковим благом й, як наслідок, не підлягає включенню до загального оподатковуваного доходу платника податку. За висновком суду в ході розгляду справи не знайшло свого підтвердження та відповідачем не доведено те, що прощена (анульована) за додатковим договором від 11 січня 2014 року до договору про надання споживчого кредиту №11051586000 від 05 жовтня 2006 року заборгованість в сумі 1586394,32 грн. є основною сумою боргу (тілом кредиту) й такі кошти є додатковим благом та об'єктом оподаткування в розумінні підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року й ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що анульована банком сума заборгованості за кредитом у розмірі 1586394,32 грн. є основною сумою боргу (тілом кредиту), кредитором письмово повідомлено позивача про прощення (анулювання) такого боргу, а тому такі кошти у відповідності до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є додатковим благом й підлягають включенню до загального річного оподатковуваного доходу платника податку, у зв'язку з чим визначення позивачу грошових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб є правомірним.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

У поданій касаційній скарзі посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, вирішення спору без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи, що призвело до неправильного застосування й матеріальних норм, зокрема підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Зазначає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами обставин анулювання банком саме основної суми боргу (тіла кредиту) у розмірі 1586394,32 грн., адже згідно договору споживчого кредиту №11051586000 від 05 жовтня 2006 року позивач отримав кредит в розмірі 75000 швейцарських франків, що дорівнювало еквіваленту 302370,68 грн. за курсом НБУ на день укладення договору, й саме цю суму, як вважає ОСОБА_2, слід вважати основною сумою боргу, прощеною кредитором. До того ж вважає, що довідка банку про розрахунок анульованої (прощеної) суми заборгованості не є належним та допустимим доказом на підтвердження складових такої заборгованості й суперечить іншим матеріалам справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач у запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанцій, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов такого висновку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 жовтня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту №11051586000, відповідно до умов якого, зокрема, банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 75000 швейцарських франків та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором; вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 302370,68 грн. за курсом НБУ на день укладення цього договору; надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у термін з 05 жовтня 2006 року по 05 жовтня 2017 року.

В подальшому, 08 грудня 2011 року, між ПАТ «УкрСиббанк» (продавець) та ПАТ «Дельта Банк» (покупець) укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким продавець погоджується продати (відступити) право вимоги за кредитами та передати їх покупцеві, а покупець цим погоджується придбати права вимоги за кредитами та прийняти їх та сплатити ціну купівлі; згідно витягу з додатку №1 до вказаного договору покупець придбав право вимоги за договором №11051586000, укладеним з ОСОБА_2, із загальним розміром грошового зобов'язання за кредитним договором у валюті кредиту 160110,32 швейцарських франків, фактичним розміром невиконаного грошового зобов'язання за кредитним договором у гривневому еквіваленті станом на 16 грудня 2011 року в сумі 1526789,27 грн.

11 січня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено додатковий договір до договору про надання споживчого кредиту №11051586000 від 05 жовтня 2006 року, згідно із пунктом 1 якого сторони домовилися змінити валюту виконання зобов'язання за договором з відповідним переведенням заборгованості з повернення кредиту та сплати інших плат за договором, розмір якої станом на дату укладення цього додаткового договору складає 217653,18 швейцарських франків, з франків на гривні. Згідно із пунктом 3 додаткового договору сторони домовилися викласти пункт 1.1 розділу 1 договору в такій редакції: « 1.1. Кредитор зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути кредитору кредит (грошові кошти) в національній валюті в сумі 1915194,32 грн. та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором». Відповідно до пунктів 5, 6 додаткового договору «сторони домовилися, що пункти 1 та 3 цього додаткового договору починають застосовуватися з моменту здійснення позичальником сплати заборгованості за договором в розмірі не менше ніж гривневий еквівалент суми 40000,00 доларів США за готівковим курсом на дату сплати на рахунок НОМЕР_1, відкритий в АТ «Дельта Банк». Як наслідок перерахунку боргу на умовах, зазначених в пункті 1 цього додаткового договору, кредитор здійснює прощення боргу позичальника за договором на суму 1586394,32 грн. у відповідності до статті 605 Цивільного кодексу України. Підписанням цього договору позичальник стверджує, що він повідомлений про те, що згідно з підпунктом «д» підпункту 164.2.17 ПК України позичальник зобов'язаний самостійно сплатити податок з доходів, сума яких складає прощену кредитором суму боргу за договором в розмірі 1586394,32 грн., та відобразити їх в своїй річній податковій декларації».

ОСОБА_2 вніс на власний транзитний рахунок кошти в сумі 328000,00 грн. (кошти, еквівалентні 40000,00 доларів США) з призначенням платежу «погашення кредитної заборгованості по кредитному договору №11051586000 від 05 жовтня 2006 року», що підтверджується квитанцією №1949259 від 11 січня 2014 року.

Цього ж дня ПАТ «Дельта Банк» письмово повідомило ОСОБА_2 про анулювання (прощення) частини боргу за кредитним договором №11051586000 від 05 жовтня 2006 року в розмірі 1586394,32 грн.

07 травня 2014 року ПАТ «Дельта Банк» подало податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, за перший квартал 2014 року (форма №1ДФ), у якому зазначено про нарахований позивачу дохід в сумі 1586394,32 грн.

У довідці від 13 червня 2016 року вих. №5116 ПАТ «Дельта Банк» зазначило, що відповідно до укладеного 11 січня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник) додаткового договору останньому анульовано (прощено) частину заборгованості з тіла кредиту за кредитним договором №11051586000 від 05 жовтня 2006 року у розмірі 1586394,32 грн.