Ухвала КАС ВП від 10.12.2018 року у справі №810/6689/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2018 року

Київ

справа №810/6689/14

адміністративне провадження №К/9901/5866/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Дім зерна» на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Лиска І.Г. від 13 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Ісаєнко Ю.А., суддів Оксененка О.М., Федотова І.В. від 21 квітня 2015 року у справі за позовом Приватного підприємства «Дім зерна» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Астера торг», про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2014 року Приватне підприємство «Дім Зерна» (далі - позивач/Підприємство) звернулось до суду з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправними дії щодо складання акту від 14 листопада 2014 року №539/22-1/37135575 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Дім зерна» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Астера Торг» за квітень 2014 року»; 2) визнати протиправними дії щодо коригування (зменшення до нуля) на підставі вказаного акту задекларованих зобов'язань та податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами - покупцями та контрагентами - продавцями; 3) зобов'язати вилучити з системи «Податковий блок» інформацію, внесену на підставі акту перевірки; 4) зобов'язати поновити в системі «Податковий блок» інформацію щодо податкових зобов'язань та податкового кредиту, яка існувала до оформлення акту перевірки.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на протиправність дій відповідача щодо викладення в акті перевірки висновків про нікчемність угод, укладених позивачем із підприємствами-контрагентами, оскільки такі дії вчинені з порушенням вимог податкового законодавства, а висновки, викладені у акті перевірки, базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними. Тому, оскільки за результатами проведення перевірки податкові повідомлення-рішення не приймалися й, відповідно, не узгоджувалися, вважає дії відповідача по внесенню до зазначеної вище інформаційної системи даних на підставі висновків акту перевірки протиправними.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року, у задоволенні позову Підприємства відмовлено.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що дії по складанню акта перевірки, у тому числі щодо викладених у ньому висновків, є способом реалізації наданої контролюючому органу компетенції, сам акт перевірки є лише носієм доказової інформації та не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не породжує для суб'єкта господарювання юридичних наслідків та не змінює фінансово-економічне становище платника податків. Також суди дійшли висновку, що включення суб'єктом владних повноважень до бази даних інформації про перевірку не створює жодних перешкод для діяльності платника податку, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла за результатами податкового контролю і остання не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки відповідач при складанні акту перевірки та зазначенні висновків, які не узгоджуються з положеннями чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав угоди, укладені між позивачем та його контрагентами, недійсними; вважає, що будь-які зміни до облікових даних платника податків, а також до інформаційних баз, мають визнаватися протиправними, якщо відповідні дані не співпадають із узгодженими сумами грошових зобов'язань.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства з питань документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку з ТОВ «Астера Торг» за квітень 2014 року складено акт від 14 листопада 2014 року №539/22-1/37135575, у якому відповідач прийшов до висновку про відсутність реального здійснення операцій Підприємства при придбанні та продажу товарів (робіт, послуг) із ТОВ «Астера Торг» та ТОВ «Комплекс Агромарс».

Незгода із такими висновками акта перевірки, а також діями по внесенню змін до аналітично-інформаційної системи «Податковий блок», коригуванням до нуля задекларованих позивачем суми податкового кредиту та податкових зобов'язань слугувала підставою для звернення до суду з даним позовом.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Таким чином обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.