ПОСТАНОВА
Іменем України
13 червня 2019 року
Київ
справа №810/1799/16
адміністративне провадження №К/9901/13063/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду в складі головуючого-судді Виноградової О.І. від 12 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Желтобрюх І.Л., Ганечко О.М., Літвіни Н.М. від 20 жовтня 2016 року у справі №810/1799/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВГУМА» до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області про зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
В травні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області. Просив зобов`язати відповідача виплатити компенсацію за нарахований та виплачений середній заробіток працівникам призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, за квітень-грудень 2014 року та грудень 2015 року у сумі 61 151,10 грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року, позов задоволено. Зобов`язано Управління соціального захисту населення Броварської міської ради Київської області виплатити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВГУМА» компенсацію за нарахований та виплачений середній заробіток працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, за квітень -травень 2014 року, грудень 2015 року, у загальній сумі 61 151,10 грн.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач діяв у спірних правовідносинах правомірно та виплатив би зазначені кошти за умови надходження асигнувань та наявності відповідної бюджетної програми.
В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Відповідно до п. 4 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону №2147-VIII) справа № 826/23874/15 передана до Верховного Суду.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що у період 2014-2015 р.р. позивач неодноразово подавав до відповідача звіти про фактичні витрати на виплату компенсації середнього заробітку працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, прийнятим на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом.
Проте, відповідач листами від 22 червня 2015 року №01-12/4106 та від 21 квітня 2016 року №01-12/2707 відмовив позивачу у виплаті компенсацій, у зв`язку з тим, що бюджетна програма на виплату таких компенсацій відсутня.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Частиною 1 ст.119 Кодексу законів про працю України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Частиною 2 ст.119 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «;Про альтернативну (невійськову) службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Як встановлено ч.ч.3, 4, 5 ст.119 Кодексу законів про працю України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Гарантії, визначені у частинах третій та четвертій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров`я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.
Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію ч.3 ст.119 КЗпП України поширено на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303 «Про часткову мобілізацію».
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105 затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №105), який, відповідно до п.1 якого, визначає механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою 2501350 «Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період».
Пунктом 2 Порядку № 105 визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики.
Сервіси для юристів