Ухвала КАС ВП від 11.04.2018 року у справі №817/925/14

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.04.2018 Київ К/9901/16797/18 817/925/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.10.2016 року у справі №817/925/14

за позовом ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Рівненській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди

в с т а н о в и л а :

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Рівненській області, в якому просив стягнути невиплачену заробітну плату за фактично відпрацьований час в розмірі 341 грн 77 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 224854 грн 14 коп. та моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, в порушення статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), не проведено остаточного розрахунку із позивачем в день його звільнення.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року позов задоволено повністю.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року скасовано постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, прийнято нове судове рішення про відмову задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2016 року постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду України в порядку, передбаченому частиною 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент такого звернення) із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.10.2016 року у справі №817/925/14 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 233 КЗпП України.

У заяві про перегляд просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд України ухвалою від 27 липня 2017 року відкрив провадження у справі.

З початком роботи Верховного Суду зазначену справу, на підставі підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень КАС (у редакції цього Кодексу, викладеній згідно із Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII), передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС у новій редакції заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Верховний Суд ухвалою від 10 квітня 2018 року прийняв до провадження справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 12.10.2016 у справі №817/925/14 за позовом ОСОБА_1 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Рівненській області про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Як на приклад неоднакового правозастосування заявник посилається на ухвалу Верховного Суду України від 3 березня 2017 року у справі №212/6649/15-ц та постанову Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі №6-1395цс16.

Як убачається зі змісту ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 березня 2017 року у справі №212/6649/15-ц та постанови колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі №6-1395цс16, наданих позивачем як приклад неоднакового правозастосування, Верховний Суд України дійшов висновку, що згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

У справі, що переглядається, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 12 жовтня 2016 року дійшов висновку, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

З цього приводу колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).