ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2020 року
м. Київ
справа № 815/2672/16
адміністративне провадження № К/9901/29993/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Данилевич Н.А.,
суддів: Смоковича М.І., Шевцової Н.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Катаєва Е.В., судді- Стефанов С.О., Єфіменко К.С. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року (головуючий суддя - Стас Л.В., судді - Турецька І.О., Косцова І.П.) у справі № 815/2672/16.
І. Суть спору
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
В червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач, скаржник), в якому просив:
визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України № 221-16 від 12.04.2016 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»,
зобов`язати відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 221-16 від 12.04.2016 року та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 221-16 від 12.04.2016 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суди попередніх інстанцій зазначили, що Управлінням у Висновку було поставлено під сумнів достовірність документу позивача - військового квитка зразка СРСР, проте будь-яких інших заходів для встановлення особи заявника не здійснено. Також у Висновку Управління поставлено під сумнів той факт, що позивач, знаходячись у розшуку, перебуваючи на підписці про невиїзд, виїхав з батьківщини на підставі національного паспорту через аеропорт м. Ташкент, пояснюючи це тим, що йому пощастило та представники прикордонної служби Узбекистану не помітили того факту, що особа не має підстав для виїзду за кордон. Дослідивши зміст Висновку Управління, а також матеріали особової справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в них недостатньо відомостей для розгляду справи і прийняття обґрунтованого та неупередженого рішення, оскільки висновок зроблений лише на поставлені під сумнів обставин, повідомлених позивачем під час співбесіди, що свідчить про поверховість перевірки заяви позивача. На думку судів, Управлінням не було дотримано вимог Правил №649 щодо перевірки заяви позивача, оскільки, при здійснені перевірки на протязі півтора року, в особовій справи наявні лише два протоколи співбесід з заявником, документ про його медичний огляд, копія військового квитка виданого у 1998 році на бланку СРСР, достовірність якого Управлінням у Висновку поставлена під сумнів, але заходи щодо встановлення справжності і дійсності поданих заявником документів не прийнято. Стосовно запитів, направлених до органів СБУ, то суди вказали, що згідно матеріалів особової справи, 07.11.2014 в УСБУ був направлений заявник для проведення додаткового опитування (а.с.50). У зворотному повідомленні зазначено, що з заявником проведена співбесіда 10.11.2014, результати протоколу та перевірки будуть направлені до Управління у встановленому порядку (а.с.51), проте в матеріалах особової справи відсутній зазначений протокол, наявний лише лист УСБУ від 05.12.2014 про розгляд матеріалів відносно ОСОБА_1 та неволодіння УСБУ інформацією, яка б перешкоджала наданню статусу біженця вказаній особі. Друге направлення від 04.02.2016 в УСБУ отримано 04.02.2016 співробітником УСБУ. В направленні зазначено про інформацію заявника про використання ним підроблених паспортів на ім`я громадян Киргизстану. Проте будь-які документи та відомості щодо перевірки по даному направленню в особовій справі відсутні. Відтак, оскільки у справі позивача недостатньо відомостей для розгляду справи і прийняття обґрунтованого та неупередженого рішення, то суди дійшли висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ДМСУ № 221-16 від 12.04.2016 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
27 лютого 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування поданої касаційної скарги Державна міграційна служба України вказує на те, що під час аналізу матеріалів особової справи встановлено, що факти, повідомлені позивачем стосовно власних переслідувань в країні громадянського походження не можуть бути визнаними підставою для визнання позивача біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених п.1,13 ч. 1 ст. 1 Закону. Так, скаржник посилається на сумнів у таких фактах, вказаних позивачем, як неможливість вказання позивачем точної дати проведення мітингу та кількість підлеглих, які були під його командуванням під час мітингу; ненадання жодного документального підтвердження можливості переслідування на Батьківщині з боку представників влади. Також міграційна служба прийшла до висновку, що військовий квиток, наданий позивачем є підробним, а також зазначила, що установчі дані позивача вказані у відповідності до п. 8 ч. 7 Закону. Скаржник також стверджує, що судами протиправно вказані порушення у вигляді неприйняття відповідачем жодних заходів, визначених п. 6.1, п.6.2. Правил, оскільки приписами ч. 3 ст. 10 Закону визначено обов`язок уникнення надсилання запитів з персональними даними заявників до спеціальних правоохоронних органів (служб) країни походження заявників заради забезпечення конфіденційності інформації про них та захисту членів їх сімей.
Позивачем відзиву чи заперечення на вказану касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 квітня 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року касаційну скаргу Державної міграційної служби України прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
21.10.2014 позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Управління) із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій зазначив, що він проходив службу у збройних силах республіки Узбекистан та після відмови виконувати наказ про розгін демонстрантів у травні 2001 року відносно нього було порушено декілька кримінальних справ, у зв`язку з чим у серпні 2001 року він покинув країну та прибув в Україну. Просив надати статус біженця (а.с.21-22).
Щодо підтвердження установчих даних, позивач надав до Управління копію посвідчення особи серії НОМЕР_1 про знаходження на дійсній військовій службі у збройних силах СРСР видане 21.06.1998 (а.с.77-78).
Сервіси для юристів