ПОСТАНОВА
Іменем України
02 квітня 2020 року
Київ
справа №160/93/19
адміністративне провадження №К/9901/25783/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року (суддя Горбалінський В.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року (головуючий суддя Коршун А.О., судді: Чередниченко В.Є., Панченко О.М.) у справі №160/93/19 за позовом Приватного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний завод» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ВСТАНОВИВ:
У січні 2019 року Приватне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний завод» (далі по тексту - позивач, ПрАТ «ДМЗ») звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач, ОВПП ДФС), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «В4» №0010584612 від 28 грудня 2018 року.
В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказав, що висновки контролюючого органу про відсутність реального здійснення господарських операцій ПрАТ «ДМЗ» з СДП «Промавтоматика» №436 ЗАТ «Променергоавтоматика», ПП «Професіонал-1», ТОВ «Желдормаркет», ТОВ «Трансметиз» є помилковими, під час перевірки відповідачу було надано всі первинні документи, які підтверджують фактичне виконання господарських операцій з цими контрагентами та подальше використання підприємством отриманих від цих контрагентів товарів, робіт та послуг у власній господарській діяльності.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2019 року, адміністративний позов задоволено.
Вирішуючи спір, суди встановили, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «ДМЗ» з питання достовірності нарахування від`ємного значення з ПДВ за декларацією з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за вересень 2018 року, за результатами якої складено акт №102/28-10-46-12-05393056 від 10 грудня 2018 року.
Перевіркою встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України, внаслідок чого позивачем завищено суму податкового кредиту у вересні 2018 року на 1601538,66 грн., та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та сумою податкового кредиту, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 1601538,66 грн.
Такі висновки контролюючий орган зробив з огляду на те, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту протягом перевіряємого періоду суми ПДВ, сплачені у вартості робіт, послуг (товарів) за нереальними (безтоварними) господарськими операціями з придбання товарів (робіт, послуг) у СДП «Промавтоматика» №436 ЗАТ «Променергоавтоматика», ПП «Професіонал-1», ТОВ «Желдормаркет», ТОВ «Трансметиз», оскільки ці контрагенти позивача не мали можливості здійснювати господарські операції з позивачем з урахуванням часу, місця, надходження майна або обсягу матеріальних ресурсів по усьому ланцюгу постачання.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0010584612 від 28 грудня 2018 року, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за вересень 2018 року на загальну суму 1601538,66 грн.
Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суди вказали, що досліджені ними первинні документи в повній мірі підтверджують рух активів між сторонами при здійсненні спірних операцій. Суди зауважили, що під час перевірки контролюючий орган не ставив під сумнів достовірність наданої первинної документації, а висновки відповідача про безтоварність спірних операцій зроблені лише на підставі аналізу зібраної податкової інформації щодо контрагентів позивача або з огляду на неможливість проведення звірки цих контрагентів. Ця інформація (за умови невиконання відповідачем обов`язку із самостійного встановлення та доведення факту порушення платником податків вимог податкового законодавства) не має преюдиціального значення та не є такою, що достовірно та безсумнівно підтверджує відсутність реального руху активів між позивачем та його контрагентами.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОВПП ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове рішення про відмову в позові.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що позивачем не надано до перевірки документів, які б підтверджували рух товару від виробника або від первісного продавця, транспортування такого товару, а також наявності у контрагентів умов для здійснення господарської діяльності на момент укладення та вчинення спірних господарських операцій.
У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Наголошено, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, сформовані не на підставі аналізу первинної документації, зауважень до змісту та оформлення документів бухгалтерського обліку позивача, а на підставі аналізу зібраної податкової інформації або неможливості проведення звірки контрагентів ПрАТ «ДМЗ».
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вже висловив правову позицію з питання, яке постало за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.
Так постановами Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа №814/2412/17) визнано, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.
При цьому норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
У постанові від 12 лютого 2020 року (справа №813/3577/13-а) Верховний Суд вказав, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг, а так само відтворення в актах виконаних робіт (наданих послуг) такого ж самого переліку послуг, що й зазначені в специфікаціях, не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені.
За встановлених судами обставин та доводів касаційної скарги колегія суддів не вбачає підстав для відступу від правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформульованої, зокрема у постановах від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 12 лютого 2020 року (справа №813/3577/13-а), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа №814/2412/17).
Сервіси для юристів