Посилання ВСУ на рішення ЄСПЛ, які офіційно не перекладені і не оприлюднені, є порушенням Конституції і прав громадян

Досліджуючи питання розмежування юрисдикції та визначення компетенції адміністративних судів, Верховний Суд України неодноразово згадує рішення Європейської комісії з прав людини у справі «Leo Zand v. Austria », прийняте 12 жовтня 1978 року. Крім того, що цей вердикт прийнятий не Європейським судом з прав людини, є і більш принципові недоліки такого правозастосування.

Зручна конструкція

В Єдиному державному реєстрі судових рішень можна знайти 42 постанови ВСУ (37 — у справах адміністративної і 5 — господарської юрисдикції), в яких згадується це рішення комісії.

Так, констатуючи, що адміністративні суди не мають юрисдикції на розгляд конкретного спору, ВСУ, посилаючись на ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та згадане рішенням ЄК, або закрив провадження (28 постанов), або скасував ухвали Вищого адміністративного суду з одночасним направленням справ на новий касаційний розгляд (9). При цьому у двох із цих справ рішення приймались у складі відразу трьох судових палат (в адміністративних, цивільних і господарських справах).

Наприклад, постановою ВСУ від 14.06.2016 (справа №826/4858/15) рішення судів попередніх інстанцій скасовані, а провадження в адміністративній справі закрито. Ця постанова, як і більшість згаданих, має таку конструкцію.

Користуйтесь консультацією: Скільки коштує звернутися у Європейський Суд з прав людини

Насамперед Суд наводить норму ст.6 конвенції про те, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом». Далі цитує рішення у справі «Leo Zand v. Austria», зазначаючи, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», а й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Після цього висновується: «Не вважається «судом, встановленим законом» орган, який, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції».

Для підсилення своїх аргументів ВСУ додає: «Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі й обов’язок суб’єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 конвенції».

Тобто фактично ВСУ констатує, що в цивільному судочинстві права сторін захищені більше, ніж в адміністративному.

Та чи доречне та правомірне саме застосування ВСУ рішення ЄК у справі «Leo Zand v. Austria»?