Не придумана історія про те як «концепція неістотності» порушення норм КПК України зіграла злий жарт з детективами НАБУ та прокурорами САП й зрештою заманила їх в пастку провокації
Сучасна практика застосування кримінального процесуального закону в корупційних кримінальних провадженнях, які підсудні Вищому антикорупційному суду, свідчить про можливість застосування інституту недопустимості фактичних даних як доказів лише у виняткових випадках.
Тобто йдеться про т.з. «обмежене розуміння» недопустимості як кримінального процесуального явища згідно якого фактичні дані як докази на сьогодні визнаються недопустимими лише за таких умов:
1. при встановленні істотного порушення прав і основоположних свобод людини (ст. 87 КПК України);
2. при встановленні інших істотних порушень норм кримінального процесуального закону, що впливає на забезпечення достовірності фактичних даних як доказів (хоча в ст. 86 КПК України мова взагалі не йде про істотність, суттєвість, серйозність, значущість або будь-який інший ступінь порушення вимог КПК України, однак судова практика ігнорує імперативні приписи процесуального закону);
3. при встановленні того, що фактичні дані як докази були здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і основоположних свобод людини, або інформації, внаслідок використання фактичних даних достовірність яких не можливо було достеменно встановити під час судового провадження (доктрина «плодів отруєного дерева»).
Категорія «істотності» порушення кримінальної процесуальної норми є оціночним поняттям і не має ніякого законодавчого регулювання та більш-менш єдиного розуміння в науці кримінального процесу, а тому завжди буде характеризуватися високим рівним суб’єктивізму конкретного складу суду, який розглядає кримінальне провадження. Такий стан речей обумовлює неможливість забезпечення єдності судової практики, да й загалом її вивчення втрачає будь-який практичний сенс, як і сенс існування правових позицій Верховного Суду (колегій суддів, палати, об’єднаної палати та Великої Палати), результатом чого є повне різноманіття висновків суду з тотожних питань застосування чинного КПК України по конкретним кримінальним провадженням.
Водночас й цього виявилося замало, адже актуальна судова практика виробила ще інші додаткові вимоги для можливості визнання фактичних даних як доказів недопустимими, які взагалі не передбачені чинним КПК України. Йдеться про те, що для застосування недопустимості необхідно не лише встановити факт порушення норми кримінального процесуального закону (і не будь-якого, а «істотного»), але також і факт певного «істотного» впливу такого порушення на права особи (підозрюваного/обвинуваченого). Разом з цим, практика застосування чинного КПК України не виробила будь-яких критеріїв щодо порядку визначення відповідного впливу (як «істотного», так і «неістотного») на права підозрюваного (обвинуваченого), що ще більше ускладнює застосування кримінального процесуального інституту недопустимості та фактично нівелює будь-яке його практичне значення, надаючи йому певної «міфічності» у кримінальному процесі.
Можна впевнено стверджувати, що на сьогодні має місце існування, крім «писаного КПК України» також і «неписаний КПК України», що в цілому не заперечується всіма учасниками кримінального судочинства. Слід відзначити, що застосування «неписаних кримінальних процесуальних норм» не є новелою, до прикладу, юридичній спільноті, яка дотична до сфери кримінальної юстиції, відомо, що загальні суди міста Києва приймають клопотання від слідчих та прокурорів лише в першій половині робочого дня і в кількості, яка не перевищує 5 процесуальних документів від однієї особи, окрім того, необхідно на флеш-носії або на «секретний e-mail» надавати електронний варіант відповідних документів. Хоча КПК України не міститься з цього приводу будь-яких вимог або обмежень (часових, кількісних тощо). За таких умов маємо все більший рівень дистанціювання між нормами кримінального процесуального закону (писаного) та кримінальними процесуальними відносинами, які вказані норми повинні регулювати.
Аналіз судової практики Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду та інших судів свідчить, що загалом має місце стимулювання (заохочення) представників сторони обвинувачення до систематичного порушення приписів кримінального процесуального закону, оскільки переважна більшість допущених ними порушень визнаються судом як «неістотні», «дріб’язкові», «несуттєві», такі, що не мають ніякого значення для вирішення кримінального провадження.
До прикладу, сторона обвинувачення на сьогодні майже в усіх випадках ігнорує дотримання імперативної норми, яка закріплена в ч. 3 ст. 252 КПК України (протоколи про проведення НСРД з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених НСРД передаються прокурору). Вказані протоколи надаються не через 24 години з моменту припинення НСРД, а через тижні й місяці, й суди, зокрема Вищий антикорупційний суд, неодноразово зазначають про не суттєвість (неістотність) такого порушення, адже нічого не зміниться від того, що протокол складено через місяць після припинення проведення НСРД, а прокурору передано ще через місяць після його складання, оскільки фактичні дані, які містяться в такому протоколі, не зміняться навіть, коли його передати прокурору через 100 років, а тому таке порушення вимог КПК України не впливає ніяким чином на права підозрюваного (обвинуваченого), да і взагалі це не порушення норм КПК України, а вимушений невеличкий відступ від обов’язкового правила, що обумовлений «об’єктивними чинниками» – завантаженістю детективів НАБУ, які в режимі 24/7/365 ведуть тотальну боротьбу з корупцією й кількість «корупціонерів» у державі не дозволяє їм дотриматися строку, передбаченого в ч. 3 ст. 252 КПК України.
В одній зі справ, яка перебувала у провадженні Вищого антикорупційного суду, сторона обвинувачення проводила комплекс НСРД відносно обвинуваченого та задокументувала нібито вчинення ним кримінального правопорушення з приводу якого заявник звертався до НАБУ. Було складено протокол за результатами НСРД – відеоконтроль особи та протокол за результатами НСРД контроль за вчиненням злочину – спеціального слідчого експерименту. Здавалося би все задокументовано й лишилося передати відповідні протоколи прокурору для проведення подальших процесуальних дій.
Блог