Підстави негайного повернення дитини до країни походження. Судова практика розгляду відповідних заяв

Багато українських жінок мріють про шлюб з іноземцем, імміграцію з України в затишну Європу (або ще далі), набуття дітьми іноземного громадянства, та щасливі роки безтурботного подружнього життя. Втім, далеко не у всіх ці мрії повністю втілюються у реальність. З різних причин шлюби розпадаються і жінки, прихопивши із собою дітей, повертаються на батьківщину "по-англійськи", не бажаючи узгоджувати з колишніми іноземними коханими питання переміщення дітей до України. Більшість жінок переконані у тому, що набуття дітьми українського громадянства унеможливить будь-які намагання батьків-іноземців повернути дітей до країни їхнього походження, втім, судова практика свідчить про зворотне: суди доволі часто задовольняють заяви іноземців (в інтересах яких діють відповідні управління юстиції) про повернення дитини до місця постійного проживання:

1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/87252479;
2. http://reyestr.court.gov.ua/Review/91146046;
3. http://reyestr.court.gov.ua/Review/87719492;
4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/87423303;
5. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/86435390.

Що сприяє прийняттю відповідних рішень, та якими правовими нормами керуються суди при розгляді відповідних спорів – пропоную розібратися.

Читайте статтю: Стягнення додаткових витрат на утримання дитини

І. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 11.01.2006 року №3303 (далі - Конвенція 1980 року), переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо:

• при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання (пункт «а»);
• та у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання (пункт «b»).

У ч. 2 ст. 3 Конвенції 1980 року передбачено, що права піклування, які згадані в пункті «а», можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави. Підстави виникнення правового зв'язку між дитиною і заявником повинні визначатися відповідно до законодавства держави, в якій дитина постійно проживала.

Право піклування в контексті Конвенції 1980 року охоплює не лише визначення батьками місця проживання дитини, а й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд дитини за межі держави, в якій вона проживає.

Відповідно до ст. 12 Конвенції 1980 року якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримання, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після спливу річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Таким чином, виходячи зі змісту Конвенції 1980 року, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити:

1) що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт "а" частина перша статті 3);