Наявність інституту апеляційного оскарження рішень слідчого судді, постановлених на досудовому слідстві розглядається як важлива гарантія відправлення правосуддя, що дозволяє найбільш швидко виправляти помилки, яких допустилися суди, забезпечуючи охорону прав людини.
В цьому аспекті важливого значення набуває питання оскарження ухвал слідчих суддів про надання дозволу на проведення обшуку, а також про відмову в задоволенні клопотання про обшук, які згідно з ч. 1 ст. 309 КПК не віднесені до ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
На порушення вимог КПК, слідчі судді Таращанського районного суду Київської області в 5 ухвалах про дозвіл на обшук житла в резолютивній частині вказали на можливість подання апеляційної скарги на таку ухвалу до Апеляційного суду Київської області протягом 5 днів із дня її проголошення. Аналогічне посилання міститься в деяких ухвалах слідчих суддів інших судів, що є грубим порушенням норм кримінального процесуального закону. Такі ж посилання містяться в ухвалах слідчих суддів, якими клопотання про обшук повернено прокурору.
Враховуючи актуальність вказаної колізії у правозастосуванні, Уповноважений Верховної Ради з прав людини у своєму поданні до Конституційного суду України ставить питання про перевірку на відповідність Конституції України ч. 3 ст. 309 КПК України. У поданні зазначається, що ухвали слідчого судді про надання дозволу на обшук або огляд житла особи в апеляційному порядку під час досудового розслідування не оскаржуються. Лише ті особи, які беруть участь в підготовчому засіданні, можуть подати щодо ухвали заперечення. Однак суд, який здійснює судовий розгляд кримінального провадження, не уповноважений приймати жодних рішень щодо таких заперечень. Відповідно, у разі якщо така ухвала винесена з порушенням вимог КПК, не містить належного обґрунтування, обмеження права на недоторканість житла шляхом проведення в ньому обшуку на підставі такої ухвали є незаконним і свавільним.
Омбудсмен переконаний, що ефективним засобом юридичного захисту від порушення права на недоторканість житла у такому разі є апеляційне оскарження відповідних ухвал слідчого судді про надання дозволу на проникнення, огляд та обшук житла невідкладно після ознайомлення відповідної особи з ухвалою [1].
Проте, для вирішення цього питання у сторони захисту вже є дієвий механізм захисту порушених прав, зокрема – заявляти клопотання про визнання доказів, зібраних в результаті обшуку на підставі ухвали слідчого судді, яка суперечить вимогам закону, недопустимими, оскільки їх збирання відбулось внаслідок порушення конституційного права особи на недоторканість житла. Таким чином, факти допущених під час обшуку порушень можна використати вже в суді під час дослідження доказів у судовому розгляді.
Крім того, у разі наявності порушень з боку правоохоронців можна використовувати відомче оскарження: писати скарги на їх незаконні дії до їх керівництва (наприклад, начальнику відповідного управління поліції або керівнику регіональної прокуратури).
Вважаємо, що до переліку ухвал слідчого судді, які підлягають апеляційному оскарженню, доцільно було б додати відмову в проведенні обшуку, адже це може перешкодити ходу досудового розслідування та можливості збирання необхідних доказів.
Необхідно звернути увагу на положення ч. 3 ст. 233 КПК, відповідно до якої, якщо обшук було проведено без ухвали слідчого судді і в подальшому він відмовить у задоволенні клопотання про обшук, то отримана в результаті цієї слідчої (розшукової) дії інформація підлягає знищенню. Проте, у вказаній статті передбачений лише порядок знищення інформації, отриманої в результаті незаконного обшуку житла, проте зовсім не визначений обов’язок повернути власнику житла чи особі, яка займає приміщення, всі ті речі та документи, які були незаконно вилучені в ході такого обшуку, а відсилка до ст. 255 КПК України стосується знищення інформації, і при буквальному тлумаченні не стосується повернення речей і документів. На думку автора, таку інформацію недоцільно знищувати, адже помилка слідчого або прокурора, а також слідчого судді може призвести до втрати речей і документів, що мають значення для їх власника.
Більш коректними та такими, що можуть бути використані у даній ситуації, є положення ч. 3 ст. 255 КПК, де зазначено, що якщо прокурору стане відомо про зацікавленість власника вилучених речей або документів у їх поверненні, то прокурор вирішує це питання у порядку, встановленому ст. 100, ч. 3 ст. 255 КПК, та може повернути ці речі або документи зацікавленій особі. Прийнявши рішення про недоцільність використання у кримінальному провадженні предметів, документів та речей, що були вилучені в ході проведення такої слідчої (розшукової) дії, та повернення їх власнику, прокурор зобов’язаний здійснити це на тому етапі кримінального провадження, що не зашкодить охоронюваним законним правам та інтересам осіб, які були задіяні або обізнані у проведенні цих дій, організаційно-тактичним цілям кримінального провадження.
З урахуванням вищезазначеного пропонуємо ст. 233 КПК України доповнити частиною 4 та викласти у наступній редакції.
Блог