Перші пішли: як в Україні впроваджується приватне виконання

Вже минуло 1,5 місяця відтоді, як армію виконавців судових рішень поповнили перші «приватники» (вручення перших посвідчень приватних виконавців відбулося 07.07.2017 р. – прим. ред.). Станом на середину серпня в Єдиному реєстрі приватних виконавців вже можна нарахувати кілька десятків імен першопрохідців, які встигли пройти всю законодавчу процедуру від початку (подання заяви про проходження навчальних курсів в Інституті права та післядипломної освіти Мін'юсту) до фінального акорду повноцінного старту роботи.

Поки серед звичайних громадян не вщухають дискусії про те, чим займатиметься такий новий фахівець, ми не зупиняємося на суто цитуванні законодавчих норм, а досліджуємо досвід перших. Сподіваємося, цей матеріал стане у нагоді як тим, хто ще не визначився зі зміною спеціалізації/професії у галузі права, так і для тих, хто скоро студіюватиме правову науку за університетською партою.

Перше питання, яке спадає на думку: «Чим мотивоване бажання стати приватним виконавцем?». Всі правники, яких опитали, свій вибір пояснюють дуже просто – попередній досвід роботи або в структурі ДВС, або робота з виконавчою службою як з боку стягувача, так і з боку боржника. Тобто фактично є розуміння того, як функціонує структура, а також як із цим доведеться мати справу у своїй роботі в майбутньому. Більшість з-поміж опитаних – це юристи з багаторічним стажем, у тому числі адвокатським. Вони в один голос стверджують, що впевнені, «нові виконавці» здатні змінити підходи до виконавчого провадження.

Читайте статтю: Андрій Авторгов: Державно-приватне виконання

Також серед мотиваційних факторів не можна не враховувати новизну таких спеціалістів на ринку та фінансове питання винагороди приватного виконавця. Для прикладу, адвокат Максим Костін, відповідаючи на питання щодо мотивації вступу в професію, відверто зазначив, що «професія приватного виконавця зацікавила, передусім, з фінансової позиції». Він вважає, що у зв’язку з відсутністю конкуренції та значним обсягом невиконаних судових рішень, попит на послуги приватних виконавців буде на високому рівні.

Схожу думку має Наталія Клименко, правник, кандидат у приватні виконавці, яка нещодавно лише отримала направлення на стажування. Вона стверджує, що для неї дуже цікавим є ринок [приватного виконання].

«Сьогодні ринок юридичних послуг перенасичений і зайняти в ньому нішу, яка б забезпечувала стабільність клієнтського потоку, достатньо складно навіть для професійного юриста. Водночас горизонти для діяльності приватного виконавця – відкриті. Ринок тут вільний і лише починає формуватися, а низький рівень виконання рішень (насамперед, судових) породжує попит на ньому. Відповідно, це спонукає замислитися над освоєнням професії приватного виконавця», – аргументує свою позицію пані Клименко.

Варто зазначити, що основна фінансова мотивація приватного виконавця за законом складається з офіційної винагороди у розмірі 10% від стягнутої суми (вартості майна) та/або від 2-х (для фізичних осіб) до 4-х (для юридичних осіб) мінімальних заробітних плат за рішеннями немайнового характеру, а також можливості отримання додаткової винагороди, яка встановлюється за домовленістю зі стягувачем.

Отже, приватні виконавці надалі працюватимуть у сфері виконавчого провадження поряд із державними, проте, як передбачається законом, їм не підвідомчі певні категорії справ, що залишаються виключно у віданні державних виконавців. При цьому певною мірою до них встановлюються більш жорсткі вимоги (у порівнянні з державними), а саме: стаж у галузі права після отримання диплома не менше ніж 2 роки, мінімальний 25-річний вік та складання кваліфікаційного іспиту.

На наше питання про те, наскільки це є виправданими, к.ю.н. (до того адвокат, а тепер приватний виконавець) Андрій Авторгов відповів, що це є повністю виправданим. «На мою думку, це не до приватних виконавців встановлені жорсткі вимоги, а до державних виконавців вони досить ліберальні. В країнах, де інституту приватного виконання декілька сотень років, потрапити в цю професію досить непросто», – пояснює він.