На практиці досить часто виникають випадки, коли необхідно здійснити передачу матеріалів між різними кримінальними провадженнями. Наприклад, в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою особи у вчиненні розбою за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 187 КК України), проведено обшук в житлі особи, яка не є підозрюваною у провадженні, однак, в ході розслідування отримано відомості про її можливу участь у вчиненні злочину. В ході зазначеного обшуку слідчим виявлено та вилучено зброю. Так як незаконне поводження зі зброєю не охоплюється диспозицією статті 187 КК України, слідчий зобов’язаний внести до ЄРДР відомості про нове кримінальне провадження за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 263 КК України «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами».
Проблема полягає в тому, що відомості в ЄРДР про дане кримінальне правопорушення слідчий зможе внести лише після завершення обшуку. Крім того, обшук було проведено у кримінальному провадженні щодо ст. 187 КК України, а тому вилучена зброя повинна знаходитись саме в цьому кримінальному провадженні. В подальшому може бути встановлено, що відповідна зброя дійсно не використовувалась в ході вчинення розбою, а тому її необхідно «передати» у провадження по ст. 263 КК України, яке було розпочате після проведення обшуку. Однак чинне кримінальне процесуальне законодавство не визначає такий порядок, що фактично унеможливлює досудове розслідування незаконного поводження зі зброєю. І це лише одна із можливих змодельованих ситуації, яких виникає досить багато.
Необхідно констатувати, що порядок передачі матеріалів досудового розслідування має бути врегульований саме КПК України, адже даним кодексом визначаються правила та порядок оцінки допустимості доказів, що стане предметом аналізу під час судового розгляду. Будь-які підзаконні нормативно-правові акти, в яких буде описана процедура передачі матеріалів досудового розслідування між різними кримінальними провадженнями, фактично буде розширювати положення чинного кримінального процесуального законодавства, що потенційно загрожує колізійністю між КПК України та таким нормативним актом. У зв’язку з цим пропонується зробити акцент на тих способах передачі матеріалів досудового розслідування, які можна сформулювати лише на підставі аналізу положень чинного КПК України. Власне, таких способів можна виділити три.
Читайте статтю: Повноваження дізнавача при проведенні обшуку: недоліки правового регулювання
1. Передача матеріалів досудового розслідування через ст. 93 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України. Тобто якщо у слідчого виникає необхідність у отриманні доказів, які перебувають в іншому кримінальному провадженні, то він може звернутися до прокурора, який виступає процесуальним керівником у іншому провадженні, та в порядку ст. 93 КПК України витребувати такі докази.
Такий спосіб з процесуальної точки зору є найпростішим, проте до нього виникає досить багато питань. В першу чергу слід зазначити, що така процедура абсолютно ігнорує процесуальні способи збирання доказів, які передбачені КПК України. Дійсно, сторона обвинувачення може витребувати докази, проте лише ті докази, які були отримані в позапроцесуальному порядку – різного роду довідки, акти ревізій, медична документація тощо. До таких документів не ставляться додаткові вимоги щодо способу їх збирання, адже суб’єкти, в яких такі документи зберігаються, не є уповноваженими особами у кримінальному провадженні, а тому вони не повинні дотримуватись вимог чинного КПК України у своєму порядку діловодства. Сторона обвинувачення, на противагу, обмежена у своїй діяльності кримінальним процесуальним законодавством, і особливо яскраво це проявляється саме в процесі збирання доказів. Має бути чітко дотримана процедура збирання доказів, порушення якої може бути підставою для визнання доказів недопустимими.
Також необхідно зазначити, що такий порядок передачі матеріалів досудового розслідування буде залежати виключно від позиції прокурора в іншому кримінальному провадженні, адже він не зобов’язаний надавати відповідні матеріали згідно зі ст. 93 КПК України. Дійсно, можуть бути ситуації, коли кримінальні провадження розслідуються одним і тим самим органом досудового розслідування, що може (хоча і не завжди) виключати конфлікт між процесуальними керівниками. Однак чинний КПК України не передбачає можливість добровільної передачі матеріалів в інше провадження, адже це суперечить завданням кримінального провадження. Тобто виникає ситуація, за якої слідчий (дізнавач, прокурор) може витребувати матеріали з іншого кримінального провадження, проте це не створює обов’язок для уповноважених осіб іншого кримінального провадження такі матеріали надати.
Крім того, необхідно враховувати, що у переважній більшості випадків, після виявлення та вилучення в ході досудового розслідування речових доказів (зокрема зброї, як у вищезазначеному прикладі), сторона обвинувачення звертається до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на вилучене майно. При цьому, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 173 КПК України, у рішенні про накладення арешту на майно, слідчий суддя зазначає про заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном. Таким чином, в разі надання речових доказів на виконання запиту в порядку ст. 93 КПК України, прокурор або слідчий, фактично у супереч рішенню слідчого судді, яке обов’язкове для виконання, розпоряджається чужим майно. Зазначене порушення вимог КПК України, на нашу думку є істотним, що з високою долею вірогідності може призвести до визнання речового доказу недопустимим, що у провадженні за ст. 263 КК України неодмінно призведе до законного виправдання обвинуваченої особи.
Таким чином можна зробити висновок, що передача матеріалів досудового розслідування між різними кримінальними провадженням з використанням ст. 93 КПК України приносить більше шкоди, ніж користі. В подальшому довести допустимість доказів, отриманих у таки спосіб, буде дуже проблематично.
2. Передача матеріалів досудового розслідування через тимчасовий доступ до речей і документів.
Блог