Пенсійне забезпечення медичних працівників

Віддаючи частину свого заробітку у вигляді страхового внеску Пенсійному фонду, наймані працівники хочуть бути фінансово захищеними у похилому віці. Проте не є таємницею, що більша частина працездатного населення воліє працювати або неофіційно, або з офіційною мінімальною зарплатнею. І це не дивно, оскільки нестабільна економічна ситуація в країні, збільшення віку працездатності, низький рівень життя не дають жодної впевненості в доцільності таких внесків. Самі ж обчислення розміру пенсії здатні завести у глухий кут не лише пенсіонера, але й досвідченого юриста.

На сьогоднішній день питання пенсійного забезпечення регулюються наступними нормативними актами:

• Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі – Закон №1788-XII);
• Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня 2003 року (далі – Закон №1058-IV).

Відповідно до ст. 2 Закону №1058-IV, структура системи пенсійного забезпечення складається з трьох рівнів:

1 рівень: солідарна система. Вона працює за принципом перерозподілу коштів між поколіннями працюючих та пенсіонерів. Іншими словами, пенсіонери отримують пенсію із частини доходу тих, хто ще працює.

2 рівень: накопичувальна система пенсійного страхування. Передбачає накопичення грошових коштів в системі державного пенсійного забезпечення, які будуть отримані людиною в старості.

3 рівень: система недержавного пенсійного забезпечення. Різновид накопичувальної системи пенсійного страхування, який передбачає можливість працездатної особи відкласти собі додаткову до державної пенсію. Цей рівень повинен сприяти меншій залежності пенсіонера від держави.

Перші два рівні носять обов’язковий характер, а третій рівень – добровільний. При цьому накопичувальна система пенсійного забезпечення згідно із законодавством почала функціонувати з 01.01.2019. Громадяни України можуть отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення.

Для медичних працівників законодавством передбачено два види трудових пенсій: за вислугу років та за віком. При цьому, відповідно до ст. 6 Закону №1788-XII, особам, які мають право на різні види державної пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. Як пенсія за вислугу років, так і пенсія за віком обчислюється із середньомісячного заробітку, який особа отримувала перед зверненням за пенсією. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії береться за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерв у роботі (ст. 53 Закону №1788-XII).

В чому ж різниця між ними та які особливості призначення?

Перш за все законодавче регулювання пенсії за вислугу років та пенсії за віком відбувається за різними нормативними актами. Так, Законом №1058-IV не передбачено пенсії за вислугу років. Проте статтею 2 цього закону встановлено, що для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення. Тож призначаючи останню, пенсійний фонд керується Законом №1788-XII. В той же час, питання пенсії за віком регулюються Законом №1058-IV, який зрівняв пенсійний вік чоловіків та жінок до 60 років (виняток становлять жінки 1961 року народження і старші) та ввів поступове збільшення страхового (трудового) стажу. Якщо раніше стаж роботи для чоловіків становив 25 років, а для жінок 20 років, то з січня 2019 року незалежно від статті особи, такий стаж становитиме 26 років. Поступово збільшуючись, з 1 січня 2028 року право на пенсію за віком матимуть особи зі страховим стажем не менше 35 років.

Пенсія за вислугу років призначається при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. При цьому залишення такої роботи повинне бути остаточним.