Оскарження рішення на підставі угоди: чому перелік осіб розширити легше, ніж підстави

Механізм оскарження судових рішень у кримінальних провадженнях на підставі угод має свої нюанси. Окремі тонкощі вдається зрозуміти, виходячи з судової практики, яка, в свою чергу, спирається на презумпцію невинуватості та право на доступ до правосуддя. (Джерело: ЗіБ )

Право та мотиви

У Вищій школі адвокатури відбувся вебінар «Оскарження судових рішень за кримінальними провадженнями на підставі угод: судова практика». Лектором заходу виступила адвокат, д.ю.н., професор, заслужений юрист України Ірина Гловюк.

Загальні правила оскарження судових рішень на підставі угод встановлені ст.394 Кримінального процесуального кодексу. В ній зазначається, хто саме і з яких підстав може оскаржити в апеляційному порядку вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим, а також на підставі угоди про визнання винуватості.

Водночас, ст.424 КПК визначає касаційний порядок оскарження такого вироку після його перегляду в апеляційному порядку, а також рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Касаційний кримінальний суд у постанові від 18.12.2018 у справі №227/1325/18 висловив власне тлумачення згаданої статті. Не дивлячись на те, що ст.424 КПК містить перелік осіб, які мають право на касаційне оскарження вироку на підставі угоди, суд вважає, що, виходячи із основоположних принципів, гарантованих Конституцією, а також загальних засад кримінального провадження, такого права не можуть бути позбавленні особи, прав, свобод та інтересів яких стосується судове рішення.

Але важливе не лише коло осіб, які можуть скористатись таким правом, а й їх мотиви та підстави для такого оскарження. Так, в іншій справі — № 523/13129/17 (постанова від 2.10.2018) ККС констатував, що законодавець створює процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами учасників судового розгляду, які з метою скасування вироку суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості можуть в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час судового провадження. А тому вказівка в апеляційній скарзі прокурора щодо процесуальних порушень, які не належать до підстав оскарження ним вироку на підставі угоди про визнання винуватості, відповідно до п.2 ч.2 ст.394 КПК жодним чином не доводить його права на оскарження такого вироку. Схожий висновок міститься і у справі № 180/210/17 (постанова ККС від 23.10.2018).

Так, навіть якщо умови угоди не відповідають нормам кримінального та процесуального закону, це не є підставою для оскарження вироку. Адже обов’язок перевіряти угоду на відповідність її не тільки спеціальним нормам, що стосуються укладання угод, а й іншим нормам КПК та КК, покладається на суд, який вирішує питання щодо затвердження такої угоди. На це вказав ККС у постанові від 15.02.2021 у справі №395/773/18.

Хто вони — «інші»?

Також І.Гловюк звернула увагу на особливості оскарження вироків на підставі угод про визнання винуватості «іншими особами». В цьому контексті спікер згадала постанову Верховного Суду України від 3.03.2016 у справі №5-347кс15, а також висновок ККС у справі №523/7652/18 (постанова від 30.05.2019), який стосувався права на оскарження законним представником як права «іншої особи».

ККС зазначив, що оскільки ст.394 КПК не врегульовано питання апеляційного оскарження вироку на підставі угоди, якщо ним порушуються права іншої особи, яка не є учасником цього кримінального провадження, суд, вирішуючи питання захисту порушених прав такої особи, повинен звертатися до загальних норм кримінального процесуального закону. При цьому ключовим для суду є з’ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.