Виконання судових рішень завжди було слабкою ланкою української судової системи, що проілюстровано, зокрема в численних рішеннях Європейського суду з прав людини (варто згадати лише пілотні «Іванов проти України» від 15.10.2009 та «Бурмич проти України» від 12.10.2017). В Україні склалась парадоксальна ситуація, коли для захисту свого порушеного права особі потрібно спершу доводити свою позицію в суді, а згодом ще тривалий час чекати на виконання такого рішення. Критичною є ситуація у спорах, що стосуються різноманітних соціальних виплат, зокрема пенсій.
Так, у 2020 році, з огляду на хвилю позовів, пов’язаних із невиплатою різного роду соціальних виплат, навантаження в судах адміністративної юрисдикції зросло майже вдвічі та продовжує зростати досі. Проаналізуємо типову ситуацію та спробуємо «пройти шлях», спрямований на відновлення свого порушеного права разом із позивачем – пенсіонером, звільненим з військової служби, який отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі – Позивач), пенсія якого протиправно обчислювалася з грошового забезпечення, обрахованого без зазначення відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.
Отож, спершу такий Позивач повинен звернутися до суду з позовом до органу, уповноваженого видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з проханням видати йому і надіслати до органів Пенсійного фонду України довідку про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 із зазначенням відомостей про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку пенсії. Така справа відповідає ознакам типової, оскільки подібні правовідносини отримали свою оцінку в межах розгляду Верховним Судом зразкової справи №160/8324/19 (рішення від 17.12.2019). Отримавши судове рішення про задоволення позову та видану на його виконання довідку про розмір грошового забезпечення Позивач звертається до органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії, проте такого не отримує…
Позивач знову звертається до суду цього разу з позовом до відповідного органу Пенсійного фонду України з вимогою здійснити перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення. Отримує рішення про задоволення позову і, можливо, навіть належне його виконання. Звичайно, що перерахунок пенсії може бути здійснено відповідно до порядку, що втратив чинність, чи з застосуванням обмежень, що не підлягають застосуванню. Тобто на шляху до виконання рішення суду може виникнути ще чимало перешкод. Подібні випадки дуже поширені на практиці.
Трапляються випадки, коли судові рішення не виконуються або ж виконуються в неналежний спосіб. Така ситуація склалася на загальнодержавному рівні і потребує комплексного загальнодержавного вирішення. Водночас, і суди як органи судової влади не можуть стояти осторонь невиконання ухваленими ними рішень, а повинні займати активну позицію з контролю за виконанням судового рішення. У порядку адміністративного судочинства існують два способи контролю за виконанням судового рішення, невластиві іншим видам судочинства це:
-
зобов’язання суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України);
-
визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).
Я неодноразово аналізував перший із вказаних способів судового контролю (зобов’язання подати звіт про виконання судового рішення), доводив його ефективність та з радістю демонстрував досягнуті з його допомогою результати. Так, у порівнянні з 2013 роком, коли я починав свої дослідження, кількість випадків розгляду судами питання про зобов’язання подати звіт про виконання судового рішення зросла подекуди більш, як у десять разів. Для прикладу, наводжу статистику розгляду вказаного питання в чотирьох судах України за 2013 та за 2020 роки.
При цьому, як свідчить аналіз даних Єдиного державного реєстру судових рішень України в тих випадках, приблизно у 90 % справ, в яких суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, таке виконання здійснюється відповідачем у встановлений судом строк. При цьому, позивачу не доводиться звертатися до органів примусового виконання, витрачати свій час і ресурси для того, щоб домогтися виконання ухваленого на його користь рішення. Тобто загроза накладення штрафу є достатнім «стимулом» для керівника суб’єкта владних повноважень для належного виконання судового рішення. Шляхом встановленню судового контролю в адміністративному судочинстві суддя фактично здійснює моніторинг виконання ухваленого ним рішення. Таким чином досягається основний ефект такого рішення – захист прав і свобод особи, забезпечується його ефективність.
Цього ж разу хочу зосередити свою увагу на другому способі судового контролю (визнанні протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду), застосування якого останнім часом суттєво пожвавилось. Вперше вказаний спосіб судового контролю був закріплений у частинах 9 - 11 статті 267 КАС України (в редакції від 07.07.2010), зараз йому присвячена стаття 383 КАС України. Порівняльний аналіз першої та чинної редакції вказаної норми виглядає так:
Блог