Незаконно збудовані будівлі і їх знесення: справа «Жидов та інші проти Росії» демонструє, за яких умов заявники можуть претендувати на захист їхнього майна за статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини, а в яких випадках органи влади правомірно вимагають знесення самобудів. (Джерело: Судово-юридична газета)
У справі Жидов та інші проти Росії (ZHIDOV AND OTHERS v. RUSSIA) усі заявники були власниками будівель, розташованих поблизу газо- або нафтопроводів. Національні суди, ухвалюючи рішення за позовами експлуатуючих ці об'єкти компаній, визначили відповідні будівлі як "незаконні споруди" та зобов'язали їх знести за рахунок заявників.
Щодо скарги Жидова
Заявник побудував свій будинок без належних дозволів, що ділянка, на якій було розпочато будівництво, була не тією, що була йому виділена, а іншою, розташованою на відстані майже 200 метрів, у безпосередній близькості від газопроводу.
У листопаді 1993 року голова районної адміністрації прийняв розпорядження, згідно з яким будинок заявника був зведений незаконно (самочинно) і мав бути перенесений на ділянку, яка була йому спочатку виділена. Незважаючи на неодноразові прохання адміністрації заявник продовжив будівництво. У 1994 році він завершив роботи і переїхав до свого будинку.
27 та 30 березня 2009 року відповідно заявник зареєстрував своє право власності на земельну ділянку та будинок в Єдиному реєстрі прав на нерухоме майно за спрощеною процедурою - після пред'явлення кадастрового паспорту на об'єкт нерухомості (кадастровий паспорт будівлі) та рішення від 7 червня 1990 року про виділення ділянки (див. розділ "Відповідне національне законодавство та практика").
Компанія, яка експлуатувала газопровід, звернулась до суду з позовом до заявника про знесення його будинку на підставі того, що він був незаконно збудований (самочинне будівництво). Суд постановив рішення на користь компанії. Однак в подальшому виникло питання про виселення заявника та його дружини. Компанія знову звернулась до суду з позовом цього разу вже про виселення сім’ї заявника. Суд відмовив у задоволенні позову на тій підставі, що виселення може бути здійснене лише з "житла" і що будинок заявника, будучи незаконним будівництвом, не може бути визнаний "житлом".
З документів наданих заявником, вбачається, що станом на 17 червня 2017 року він все ще проживав у зазначеному будинку. Заявник поскаржився до ЄСПЛ, стверджуючи, що рішення про знесення його будинку становить порушення його права на мирне володіння своїм майном за ст. 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ.
Уряд стверджував, що будинок заявника не був його "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу №o 1 до Конвенції. На його думку, реєстрація права власності заявника в єдиному реєстрі була незаконною і була здійснена заявником недобросовісно та з наміром ввести в оману органи влади.
Заявник заперечував цей аргумент і стверджував, що органи влади терпимо ставилися до існування його будинку протягом багатьох років, що надає йому інтерес, захищений статтею 1 Протоколу №o 1 до Конвенції. Крім того, він стверджував, що зареєстрував своє право власності добросовісно, органи реєстрації не виявили жодних порушень:
З огляду на ці аргументи за скаргою пана Жидова ЄСПЛ дійшов висновку, що заявник не зазнав непропорційного втручання у своє право власності.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.