Невиплачена суддівська винагорода

Питання матеріального забезпечення, мабуть, одне з визначальних, яке відграє роль у виборі роботи чи навіть професії. Звісно кожен, хто пропрацював не один десяток років розраховує на винагороду, а от чи кожен її отримує, як виявилось, залежить від волі та бажання держави.

Стаття 130 Конституції України встановлює, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду. Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пункт 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року встановлює, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Так, згідно із ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 року посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадовий оклад суддів вищих інстанцій встановлюється в розмірі посадового окладу судді місцевого суду помножений на відповідний коефіцієнт.

Водночас вважаємо за необхідне зауважити, що від визначення даного розміру залежить і розмір виплати вихідної допомоги і розмір щомісячного грошового утримання судді.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів, є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Однією з таких базових гарантій є надання суддям за рахунок Держави матеріального забезпечення — суддівської винагороди. Така винагорода одночасно виступає і запобіжником від вчинення корупційних правопорушень.

У Рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2013 від 03.06.2013 року, з урахуванням правових позицій, висловлених у рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, 01.12.2004 року №19-рп/2004, 11.10.2005 року №8-рп/2005, 22.05. 2008 року №10-рп/2008, Конституційний Суд України зазначив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід’ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Відповідно до Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

Як зазначається в рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року №(94)12, від 17 листопада 2010 року №(2010)12, кожна держава має забезпечити відповідність статусу і винагороди суддів гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на судові рішення.