Неустойка і вина. Так: Є чи НЕМА?

Чи не в кожного з нас, навіть неюриста, в голові на підсвідомому рівні закладена теза про те, що «ну, якщо порушив договір, то плати штраф»!

З цього випливає неоднозначне питання: чи завжди порушення умов договору є безумовною підставою для стягнення з контрагента неустойки (штрафу та/або пені)?

Наперед спішу запевнити читача, що ця стаття не претендує на науковий рівень чи теоретичну новизну, у ній ви не знайдете сухих визначень понять чи високої цивілістичної матерії, її мета поділитись скромним адвокатським спостереженням за реаліями сьогодення в фокусі правосуддя та досвідом з практичного життя, тому прохання до критиків - реагувати спокійно. В досліджуване поле зору беруться до уваги лише суб’єкти господарювання, тобто у цій статті інтерес привернутий саме до рішень господарських судів.

Для кращого розуміння суті висвітлюваної у цій статті проблематики спершу варто вдатись в коротесенький екскурс теоретичних основ та відмітити, що теорія української цивілістики оперує поняттями повного та неповного (так званого усіченого) складу цивільного правопорушення (в тому числі договірного) як підстави для цивільно-правової відповідальності. Повний склад цивільного правопорушення має місце за обов’язкової наявності усіх чотирьох її елементів: протиправне діяння, шкода, причинний зв’язок між протиправним діянням та шкодою і вина. Неповний або усічений склад цивільного правопорушення має місце при відсутності одного чи декількох елементів повного складу правопорушення. Саме ту теоретичну основу і відображають чинні законодавчі норми, які варто вміти опанувати на практиці.

За загальним правилом, особа відповідає за порушення зобов’язання за наявності вини. Не є таємницею, що в окремих випадках, відповідальність настає незалежно від вини, якщо це чітко визначено умовами договору або законом. Однак, зараз мова йтиме не про це. І навіть не про випадок чи непереборну силу, що визначенні ст. 617 Цивільного кодексу України (надалі по тексту ЦК України) як підстави для звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання.

Ключовою тут є вина, як підстава, і неустойка, як наслідок.

Отже, вина, а точніше порушення-вина-неустойка.

Порушення зобов’язання, згідно ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановленні договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України («Вина як підстава для відповідальності за порушення зобов’язання») передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.