Несправедливий обов'язок - сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від наявності доходу, порушує конституційні права громадян

З 1 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до вказаних змін фізичні особи — підприємці та самозайняті особи, які не одержуватимуть доходів у 2017 році, зобов’язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 1 січня 2017 року становить 704 грн. До 1 січня 2017 року самозайняті особи та фізичні особи-підприємці, які не отримували доходи в звітному місяці, мали право не сплачувати єдиний соціальний внесок.

Зазначені зміни стосуються підприємців, які під час простою в роботі перейшли з єдиного податку на загальну систему оподаткування, а також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, та осіб, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Користуйтесь консультацією: Як правильно нараховувати та сплачувати ЄСВ у 2017 році

Вважаю, що вказані законодавчі зміни не відповідають Конституції України та усталеній практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Термін та концепції щодо трактовки цього філософсько-правового феномену можно умовно поділити на дві групи:

- формальні, які засереджують увагу на процедурних атрибутах, які повинна мати правова система держави, та
- матеріальні (змістовні), в основу яких покладено природне право, такі які, окрім формальних, включають також вимоги щодо відповідності змісту закону вищим неписаним принципам моралі та справедливості.

Про останню групу, зокрема вказано у підсумковому документі Конференції з людського виміру ОБСЄ 1990 року, де зазначено, що “верховенство права не зводиться лише до формальності законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і вправадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи, як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її як найповнішого вираження”.

Венеціанська комісія вказує, що “численна низка прав, закріплених у таких документах, як Конвенція з прав людини і основоположних свобод, стосується верховенства права, - вочевидь вираженого чи обумовленого”.