Непрямі порушення авторського права: судова практика США

Підвищення штрафних санкцій та притягнення до відповідальності осіб - прямих порушників авторського права (кінцевих користувачів) в епоху діджиталізації для правоволодільця не завжди можуть бути ефективними та пропорційними заходами захисту і, крім того, вони можуть викликати негативні побічні наслідки (як економічні, так і репутаційні), що перевісять позитивний ефект від притягнення до відповідальності порушника.

Одним із альтернативних шляхів вирішення цієї проблеми є можливість визнання порушниками авторського права не тільки прямих порушників, а і третіх осіб, які своїми діяннями безпосередньо не порушують авторське право, але дають можливість або сприяють вчиненню порушень іншими особами. Цивільне законодавство України не містить таких механізмів (втім, пропоную подискутувати щодо постанов КМУ №71 та №72 від 18.01.2003 р.), як не містить їх і законодавство США (за виключенням спеціальних положень 17 USC § 512 (DMCA)[1] - випадків обмеження відповідальності інтернет-посередників, пов'язані з матеріалами онлайн), натомість на рівні прецедентної судової практики у ХХ та XXI ст. в США були розроблені три види непрямого порушення авторського права, аналіз яких і є предметом даної публікації.

І. Внесок у порушення (англ. contributory infringement).

Концепція "внеску у порушення" отримала розвиток із загального деліктного права США та полягає в тому, що той, хто безпосередньо сприяє чужому порушенню, має бути притягнутим до відповідальності разом з деліквентом. Класичний виклад доктрини наведено в справі Gershwin Publishing Corp. v. Columbia Artists Management, Inc., 443 F.2d 1159 (2d Cir. 1971): "Той, хто, знаючи про протиправну діяльність, спонукає, спричинює або матеріально сприяє порушенню, що вчинює інша особа, може бути притягнутий до відповідальності як "внесковий" порушник"[2].

Для вчинення такого виду порушення має бути сукупність наступних умов:

1) мало місце пряме порушення авторських прав;

2) особа має фактичне або конструктивне (передбачуване) знання про вчинене пряме порушення авторського права;

3) непрямий порушник сприяє, спричиняє та здійснює внесок у правопорушення [3, 8].

ІІ. Посередницьке (субститутне) порушення (англ. vicarious infringement).

Концепція "посередницького (субститутного) порушення" авторського права була розроблена судами як розвиток принципів відповідальності керівника за дії своїх підлеглих в трудовому праві (лат. respondeat superior - доктрина права, згідно якої принципал завжди відповідає за дії свого агента) і бере початок свого формування із так званих "справ танцювальних залів" першої половини ХХ ст., коли власників місць для розваг та відпочинку було притягнуто до відповідальності за виступи виконавців, які безпосередньо порушували авторське право, за умови якщо оператор (власник) (1) міг контролювати приміщення і (2) отримував пряму фінансову вигоду від глядачів, які заплатили за вхід, під час якого власне і відбувалось протиправне публічне виконання творів. Наприклад, справи Buck v. Jewell-LaSalle Realty Co., 238 U.S. 191, 198-199 (1931)[4]; Dreamland Ballroom, Inc. v. Shapiro, Bernstein & Co., 36 F.2d 354 (7th Cir. 1929)[5]. При цьому елемент обізнаності щодо протиправної поведінки особи-прямого авторського права для цього виду порушення не має жодного значення.

Отже, для вчинення цього виду непрямого порушення має бути сукупність наступних умов: