Необхідна оборона чи замах на умисне вбивство?

потерпілі оскаржили суворий вирок засудженому,

а Верховний Суд все одно не визнав нанесені їм ножові поранення необхідною обороною

Цікавий випадок великодушності потерпілих і суворості позиції Верховного Суду у правовій оцінці критеріїв необхідної оборони містить постанова від 04 липня 2018 року по справі № 628/4025/13-к (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75186590).

Алкогольну бійку між товаришами із підсумковими ножовими пораненнями суди кваліфікували як замах на умисне вбивство (ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК). Хоча це і було схоже на спонтанне нанесення тяжких тілесних ушкоджень у стані сп’яніння, а напад певною мірою спровокував один з потерпілих, хизуючись навичками рукопашного рою.

Примітним є те, що касаційну скаргу на обвинувальний вирок подано не лише засудженим, а й потерпілими, які визнавали оборону від самих себе, від власних протиправних дій і скаржились на суворість покарання.

Читайте статтю: Право на безмежну самооборону або обґрунтоване вбивство

Аналізуючи фабулу справи можна припустити, що більш слушною була б позиція перевищення меж необхідної оборони (ст. 124 КК), яка передбачає м’якіші санкції. Навіть якщо погодитись із відсутністю підстав для визнання оборони правомірної (ст. 36 КК), то мотив на умисне вбивство двох товаришів за образи в процесі рядової чоловічої гулянки виглядає доволі натягнуто. Більш доречно скидається на умисне тяжке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК).

При цьому, Верховний Суд надав доволі ґрунтовний правовий аналіз мотивації дій при розмежуванні злочинів, пов’язаних з умисним позбавленням життя. Цей аналіз зводився до визначальності наміру особи при кваліфікації стану необхідної оборони та перевищенні її меж.

Як було встановлено колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду: «Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.