Недійсність електронного правочину

Оскільки електронний правочин є видовим поняттям стосовно родового – правочин, то він повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Спробуємо з'ясувати особливості застосування підстав недійсності до правочинів, вчинених та/або виконаних за допомогою електронних засобів зв'язку.

Насамперед слід зазначити, що вчинення правочину за допомогою електронних засобів зв'язку саме по собі не повинно впливати на його дійсність. З цього приводу в доктрині виділяють так званий принцип юридичної сили електронного документа, електронних правочинів та електронного договору, який полягає в тому, що правочин, незалежно від форми і способу його вчинення, не може бути позбавлений юридичної сили, дійсності або позовного захисту лише на тій підставі, що він укладений у формі повідомлення даних. Цей принцип є основоположним, згідно з ним дискримінація щодо повідомлень даних є неприпустимою, тобто має забезпечуватися однаковий режим щодо повідомлень даних і паперових документів. Принцип юридичної сили електронного документа, електронних правочинів та електронного договору повинен мати загальне застосування. Його сфера не повинна обмежуватися питаннями доказів.

Водночас цей принцип не повинен мати переважної сили порівняно із будь-якою з вимог дотримання простої письмової або нотаріально посвідченої форми, якщо така форма передбачена стосовно конкретних правочинів. Йдеться про те, що форма, у якій представляється або зберігається певна інформація, не слугуватиме єдиною причиною для позбавлення такої інформації юридичної сили, дійсності або позовної давності [143, с. 120]. Тому такий принцип слід розглядати як спеціальний прояв презумпції правомірності правочину (ч. 1 ст. 204 ЦК України), відповідно до якої правочин, в тому числі електронний, є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсність правочину означає, що даний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому виділяють абсолютну недійсність (нікчемність) та відносну недійсність (оспорюваність) правочинів. Абсолютно недійсним (нікчемним) вважається правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Однак, у випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відносно недійсним (оспорюваним) є правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. У цьому випадку недійсність правочину встановлюється судом [259, с. 97]. До абсолютно недійсних (нікчемних) правочинів законодавець відносить: вчинення правочину з порушенням обов'язкової нотаріальної або простої письмової форми, якщо закон передбачає такий наслідок; вчинення правочину малолітніми за межами їх дієздатності; вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування у разі, коли така згода є обов'язковою; вчинення правочину недієздатною фізичною особою; вчинення правочину, що порушує публічний порядок.

До відносно недійсних (оспорюваних) відповідно до ЦК України слід відносити: вчинення правочину, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника; вчинення правочину фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника; вчинення правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; вчинення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти; вчинення правочину внаслідок помилки; вчинення правочину під впливом обману; вчинення правочину під впливом насильства; вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною; вчинення правочину під впливом тяжкої обставини; вчинення фіктивного правочину; вчинення удаваного правочину.

У цій праці розглянемо ті підстави недійсності електронного правочину, які, на наш погляд, мають особливості застосування у зв'язку із вчиненням такого правочину за допомогою електронних засобів зв'язку. Для зручності дослідження згрупуємо підстави недійсності електронного правочину залежно від наявності дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі – невідповідність волі та волевиявлення.

Зміст електронного правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Зміст електронного правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Електронними правочинами, які порушують публічний порядок, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, є такі, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу – землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо [212]. Однак спосіб вчинення правочину не повинен визначати його зміст, а тому така підстава його недійсності не розкриває особливості правової природи електронних правочинів.

Важливе значення для чинності правочину має дотримання передбаченої законом форми його вчинення. Поняття електронної форми правочину та її співвідношення з усною та письмовою розглядалось нами вище. Тому з'ясуємо лише, як вчинення правочину за допомогою електронних засобів зв'язку впливає на його чинність.

Так, згаданий принцип юридичної сили електронного правочину у вимогах щодо форми правочину відображається найбільш повно. Це підтверджується закріпленими на рівні міжнародних документів правовими нормами: ч. І ст. 8 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про використання електронних повідомлень у міжнародних договорах – повідомлення або договір не можуть бути позбавлені дійсності або позовної сили лише на тій підставі, що вони складені у формі електронного повідомлення; ст. 5 Типового закону про електронну торгівлю Комісії Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі – інформація не може бути позбавлена юридичної сили, дійсності або позовного захисту лише на тій підставі, що вона складена у формі повідомлення даних. Аналогічна норма міститься й у вітчизняному законодавстві, а саме ч. 1 ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлює: юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Саме тому видається обгрунтованим рішення Харцизького міського суду Донецької області, який, встановивши, що між позивачем та відповідачем було укладено договір займу титульних знаків у системі "WebMoney Transfer" в мережі Інтернет в електронній формі, які були підписані сторонами аналогами власноручного підпису (АВП) кредитора та боржника, дійшов висновку, що договір, укладений в електронній формі, має таку саму юридичну силу, як і письмовий [219]. Однак це не стосується випадків, коли відповідно до законодавства документ може бути створений лише у вигляді письмового документа (наприклад, свідоцтво про право на спадщину).

Одним із засобів, що підтверджує дійсність електронного правочину, є засвідчення його електронним підписом. Але доказову силу електронного аналога власноручного підпису не можна змішувати з його матеріально-правовим значенням. На думку О.П. Вершиніна, матеріально-правове значення електронного підпису полягає в наданні електронному документу письмової форми правочину. Відсутність або дефект електронного цифрового підпису може мати наслідок у вигляді неможливості використання свідчень свідків або недійсності правочину. В останньому випадку будь-які докази правочину взагалі виключаються, якщо вони не спрямовані на доведення факту укладення правочину в письмовій формі. Доказове значення електронного цифрового підпису полягає у встановленні тотожності автора документа з особою, яка є суб'єктом відповідних правових відносин. При цьому доказове значення електронного підпису є також передумовою віднесення електронного документа до письмового, тобто такого, що відповідає вимогам письмової форми [84, с. 125].