Мінімальна ринкова вартість як критерій визнання активів необґрунтованими

У справах про визнання активів необґрунтованими ключовим є правильне визначення їх вартості. ЦПК вимагає застосовувати мінімальну ринкову вартість, однак на практиці її нерідко підміняють іншими показниками, що впливає на законність позову і рішення суду.

Три правила оцінювання

Визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави – це процес, який здійснюється за визначеним законом алгоритмом.

Правило перше: суд визнає необґрунтованими активи, якщо судом на підставі поданих доказів не встановлено, що активи або грошові кошти, необхідні для придбання активів, щодо яких поданий позов про визнання їх необґрунтованими, були набуті за рахунок законних доходів (ст. 291 ЦПК).

Правило друге: для пред’явлення вказаного позову та для визнання судом активів необґрунтованими потрібно встановити передбачену законом (ч. 2 ст. 290 ЦПК) різницю між вартістю спірних активів і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Правило третє: для визначення вартості таких активів застосовується: 1) вартість їх набуття; 2) у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття (ч. 3 ст. 290 ЦПК).

Отже, у першому випадку вказана різниця встановлюється шляхом співставлення вартості набутих активів та законних доходів особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. При цьому презюмується, що такі активи були набуті за ціною, не нижчою за мінімальну ринкову.

У другому випадку встановлення різниці між вартістю спірних активів і законними доходами особи потребує визначення мінімальної ринкової вартості таких або аналогічних активів на дату набуття.

Таким чином, у цьому процесі мінімальній ринковій вартості закон відводить особливу роль – вона є єдиним мірилом для оцінювання спірних активів з подальшим їх порівнянням із законними доходами особи (встановленням вказаної різниці).

Це означає, що:

– визначення мінімальної ринкової вартості спірних активів є обов’язковою умовою для визнання їх необґрунтованими;