Межі заповідного фонду: між законом, кадастром і судами

Невизначеність меж територій природно-заповідного фонду призводить до судових спорів між громадами, власниками землі та державою. Відсутність належного землеустрою й кадастрових даних спотворює правовий режим цих земель і створює ризики втрати власності.

Обовʼязок берегти

Громадяни України, народ, реалізують право власності за землю, водні та природні ресурси (ст. 13 Конституції України) і таке наше право реалізації кореспондується з обов’язком: не заподіювати шкоду природі (ст. 66 Конституції України).

Держава, органи місцевого самоврядування, інші суб’єкти мають право на створення особливих об’єктів природи, які потребують захисту, невтручання, дослідження тощо. Для збалансованого існування цих особливих об’єктів та територій і поряд з ними земельних ділянок приватної власності слід їх розмежувати і надати особливим об’єктам природи охорону і захист.

Законодавець чітко врегулював градацію земельних ділянок за категоріями, цільовим призначенням, врегулював виділення в натурі на місцевості земельних ділянок та розроблення відповідної документації, яка це підтверджує, внесення інформації про земельні ділянки до спеціально створеного Державного земельного кадастру. Відсутність розуміння про те, що території без вилучення, оголошені територіями природно-заповідного фонду, не будуть сформовані як земельні ділянки, а як режимоутворюючі об’єкти, будуть зареєстровані обмеження щодо користування такими територіями, породжує негаторні позови прокуратури до громадян і юридичних осіб про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками з вимогою скасувати документи на землю, оскільки така земля «несподівано» лежить на території об’єкта природо-заповідного фонду.

Земельне законодавство для земель природо-заповідного фонду є загальним. Спеціальним є Закон «Про природо-заповідний фонд України». Він визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів.

Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об’єктів, що перебувають під особливою охороною.

Кадастрова природа

У статті 19 Земельного кодексу визначено категорії земель, серед яких законодавець згадав і землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Відповідно до ст. 43 ЗК землі ПЗФ – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель ПЗФ згідно зі ст. 44 ЗК включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Положення статей 45 та 46-1 ЗК про використання земель ПЗФ, іншого природоохоронного призначення відсилають до Закону «Про природо-заповідний фонд».