(доповідь на Другому щорічному форумі – «Медіація і право»,
який відбувся 03 червня 2016 року у м. Одесі)
Сімейні спори – це одна з найпоширеніших категорій справ, оскільки скільки людей, стільки може бути заяв про визнання фактичних шлюбних відносин, спорів про розірвання шлюбу, поділ подружнього майна, визначення місця проживання дітей, стягнення аліментів, визнання батьківства, позбавлення батьківських прав, встановлення опіки (піклування), усиновлення тощо. До сімейних також можна віднести конфлікти між батьками та підлітком, який пішов з дому, між братами та сестрами, де жити їхнім батькам похилого віку, або ж між подружжям та дітьми від першого та другого шлюбу з питань спадкування майна.
Особливістю цієї категорії спорів є їх емоційність, так як сімейні спори виникають в умовах негативного відношення сторін та дуже сильних переживань. З огляду на це, такий стан сторін при розірванні шлюбу є перепоною для цивілізованого врегулювання усіх необхідних моментів подальшого життя. Крім того, як відомо кожна людина хоче отримати бажане якомога скоріше та у максимальному об’ємі. Тому закономірно, що вступаючи у «судову гру» у сфері сімейних правовідносин, кожна зі сторін хоче не лише отримання результату на свою користь, але й в силу сильної образи, гніву як правило помститися іншій стороні та отримати матеріальну компенсацію завданої моральної шкоди від сімейного життя, що не склалося.
Сімейно правові спори є складним та тривалим процесом в тому числі через: небажання сторін йти на будь-які поступки одне одному; недосконалість окремих норм сімейного законодавства, що призводить до формування різної судової практики застосування норм сімейного права при розгляді аналогічних справ та багаторічним судовим процесам.
Мало хто знає, що на практиці майже неможливо змусити одного з батьків виконувати рішення суду про порядок здійснення виховання дитини та регламент зустрічей. Надзвичайно важко виграти справу про визначення місця проживання дитини з батьком, за умови, що мама не має шкідливих звичок та працює, через відому в юриспруденції та психології «презумпцію недовіри до батька».
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З’їздом адвокатів України 17.11.12 року, зазначається, що Адвокат має, за можливості, сприяти позасудовому врегулюванню спорів між клієнтом та іншими особами, а вразі неможливості цього, застосовувати всі законні засоби ефективного вирішення спору на користь клієнта.
Використання у сімейних спорах медіації, як методу позасудового вирішення конфліктів (спорів) за допомогою третьої нейтральної сторони – медіатора (посередника), який супроводжує процес медіації, застосовуючи певну техніку ведення переговорів, сприяє налагодженню партнерських переговорів між сторонами, зниженню градусу конфліктності між подружжям, виявленню реальних причин того чи іншого їхнього наміру та дій, які штовхають до судових спорів та небажання врегулювати конфлікт мирним шляхом.
Медіація визнає емоції та дозволяє сторонам їх виражати, спрямована на те, щоб у строго конфіденційній і позасудовій процедурі допомогти сторонам конфлікту в пошуку рішення, яке буде відповідати їхнім інтересам, що загалом зважаючи на специфіку сімейно-правових спорів є вагомим аргументом для сторін для звернення до медіатора.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.