Кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду

Напевно для кожного адвоката в реаліях сьогодення відомий той факт, що отримання рішення суду про задоволення поданого в інтересах клієнта позову в більшості випадків не є тією завершальною стадією співпраці адвоката з клієнтом з того чи іншого питання, на яку сподіваються обидві сторони.

Основною метою звернення до суду з позовом є захист порушених законних та охоронюваних законом інтересів клієнта та його оспорюваних третіми особами прав. Проте отримання рішення на користь клієнта в більшості випадків, на жаль, не забезпечує досягнення поставленої мети, оскільки на практиці часто стається так, що це рішення суду сторона відповідача виконувати не поспішає.

Проблема невиконання судових рішень на сьогодні є досить актуальною та потребує вжиття невідкладних та дієвих заходів для її вирішення. Внаслідок невиконання судових рішень негативного впливу зазнає не лише авторитет судової влади, а й авторитет української адвокатури зокрема, оскільки адвокат позбавлений можливості професійно надати допомогу, захистити інтереси клієнта та досягти реального поновлення його прав.

Користуйтесь консультацією: Притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 382 КК України - невиконання судового рішення

На особливу увагу в цьому аспекті заслуговує та обставина, що в Україні поряд з рішеннями національних судів не виконуються також рішення Європейського суду з прав людини, а також той факт, що рішення судів поряд з пересічними громадянами не виконують і посадові особи органів державної влади.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов'язковими для виконання на всій території України. Аналогічні положення закріплені в Законі України "Про судоустрій України" і в процесуальному законодавстві України. Зокрема, відповідно до ст. 14 ЦПК України, ст. 14 КАС України, ст. 4-5 ГПК України, ст. 21 КПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, − і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи 1787 (2011) від 26 січня 2011 року "Виконання рішень Європейського суду з прав людини" існування основних системних недоліків, які викликають велику кількість повторюваних висновків щодо порушення Конвенції, пов'язане, зокрема, з хронічним невиконанням рішень національних судів. У Резолюції також наголошується на необхідності Україною терміново розробити та прийняти комплексну стратегію щодо вирішення ситуації, за якої значна кількість остаточних судових рішень залишається невиконаною, а також запровадити ефективні внутрішні засоби правового захисту.

17 липня 1997 року Україною було ратифіковано Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, яка стала частиною національного законодавства в силу положень ч.1 ст. 9 Конституції України. Відповідно до ст. 19 Конвенції для забезпечення дотримання державами-учасницями взятих на себе зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини.

Читайте статтю: Що таке судовий контроль за виконанням рішення та як ним скористатись

У справі Soering vs UK Європейський суд визначив, що Конвенція як правовий акт, що забезпечує захист прав людини, передбачає, що її гарантії мають бути реальними та ефективними. Будь-яке тлумачення прав та свобод, що гарантуються, має відповідати загальним рисам Конвенції, мета якої - забезпечення і розвиток ідеалів і цінностей демократичного суспільства. Таким чином на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили.