Как (не) отвечать на информационные запросы: 5 вредных советов

П'ять років тому, 8 травня 2011-го, запрацював закон "Про доступ до публічної інформації", який тоді вважався одним з найкращих законів про доступ у світі. Проте прогресивні норми українського закону врівноважуються особливостями його виконання.

Ось тільки п'ять типових відмазок, які використовують чиновники, щоб не відповісти вчасно і по суті.

1. Продовжено до 20 днів

Закон "Про доступ..." зобов'язує надавати інформацію усім громадянам протягом 5 днів. Терміни досить стислі, але, враховуючи, що йдеться про готову інформацію, яку потрібно лише переслати – то, щоб натиснути кнопку "Відправити", це не такий уже й малий час.

Проте, щоб працювати швидко, у чиновника є дві перепони.

Перша – філософська: система вважає всю інформацію своєю власністю і не розуміє, чому має нею ділитися. Український чиновник і досі не виріс із гоголівської шинелі, трохи перекроєної на радянський копил – він свято вірить, що його обов'язок "не пущати". І дивується, коли його зобов'язують "пущати".

Друга – технічна: система обліку запитів і надсилання відповідей є максимально забюрократизованою, передбачає детальну реєстрацію, отримання низки санкцій керівників, малі штати відділів з роботи з публічною інформацією.

Але закон гуманний: він передбачає, що якщо запит стосується великого обсягу інформації або потребує її пошуку серед значної кількості даних – розпорядник може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів.

Так от, є такі розпорядники, які майже автоматично відправляють вам повідомлення про продовження терміну. Однак якщо ви думаєте, що після 20 робочих днів розпорядник вам таки надасть відповідь – то це не зовсім так, а часто зовсім не так: вам доведеться нагадати про себе і свої запитання, а може, і не один раз.

Продовження термінів спрацьовує як додатковий фільтр: не всі запитувачі можуть чекати 20 днів. Не всі через 20 днів наполягатимуть на відповіді.

Регулярно зловживає правом продовжувати терміни розгляду Міністерство оборони.