Хто розсудить суди? Проблемні питання практики застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України

Обрання способу захисту порушеного права або законного інтересу є чи не найважливішим етапом, адже від правильного вибору залежить результат розгляду позовної заяви, швидкість та ефективність виконання такого судового рішення.

Як відомо, чинне законодавство виділяє низку специфічних видів позовів, які випливають зі змісту самих норм права. Відтак поряд із віндикаційним, негаторним позовами використовується також позов, можливість подання якого виникає у зв’язку з кондикційними правовідносинами між сторонами, тобто про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна. Суть кондикційного позову випливає з положень ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Читайте статтю: Захищаємо право власності. Кондикційний позов поряд із віндикаційним та негаторними позовами.

Випадки застосування

Однак у судовій практиці застосування норм вказаних статей породжує чимало дискусій та неузгодженостей. Проаналізуємо коротко деякі з них.

Так, перше питання, яке виникає при застосуванні норм ст. 1212 ЦК України, полягає у тому, чи підпадає правовідношення під регулювання вказаної норми. З одного боку, здавалося б, все просто, адже зі змісту зазначеної статті випливає, що положення її застосовуються у випадку наявності таких обставин у сукупності:

• набуття або зберігання особою майна здійснено без правової підстави або така підстава відпала;
• набуття або зберігання майна було здійснено за рахунок іншої особи;
• безпідставне набуття або зберігання майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Окрім того, Верховний Суд України (далі – ВСУ) ще у 2014 р. зробив правовий висновок, зазначивши, що ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому (постанова від 24.09.2014 р. №6-122цс14).

Надалі, за результатами перегляду судових рішень щодо неоднакового застосування положень ст. 1212, 1213 ЦК України, ВСУ неодноразово зазначав, що вказані норми застосовуються до позадоговірних зобов’язань. Відповідно, якщо суд встановлював наявність між сторонами договору, то визнавав застосування до таких відносин ст. 1212 неправильним (постанова від 14.10.2014 р. у справі №3-129гс14, постанова від 25.02.2015 р. у справі №3-11гс15, постанова від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 та ін.).

Водночас у постанові ВСУ від 02.02.2016 р. у справі №6-3090цс15 суд відзначив, що конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм гл. 83, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише у момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Отже, узагальнюючи викладене, можна сказати, що норми ст. 1212, 1213 ЦК України, згідно з висновками Верховного Суду України, застосовуються у таких випадках: