Сьогодні так розрекламоване Національне антикорупційне бюро України, разом з «результатами» своєї діяльності за час свого існування, на слуху ледь не кожного дня. Гучні затримання кількох осіб, начебто наближених до нинішньої влади, масштабні, чи більше голослівні обіцянки щодо їх реального покарання, наявності судових перспектив таких справ, з першого погляду, захоплюють та дають надію суспільству на реальний результат. Але, в дійсності, все це як манекен — гарний ззовні, проте пустий і абсолютно мертвий всередині.
Згадайте новину: Справа на 100 мільярдів. Чому Насіров здав лише попередників
Зокрема, слідкуючи за тими подіями та резонансом, які відбувалися навколо розслідування кримінального провадження стосовно Голови Державної фіскальної служби України Романа Насірова, у мене, як у бувшого правоохоронця (слідчого і прокурора), а тепер і адвоката та правозахисника, виникало безліч запитань і зауважень до роботи Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), нехай мене вибачають мої бувші колеги по цеху, - і до Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). До речі, такі зауваження виникають ледь не по кожній справі, яку розслідує НАБУ. Проте, оскільки пік обговорення та емоції щодо цього кримінального провадження вже дещо стихли, а суспільству зараз, за словами деяких експертів, намагаються нав’язати новий образ «добропорядного» Насірова, який ледь не сам розкрив протиправну діяльність злочинної організації під керівництвом колишнього Міністра доходів і зборів та допоміг спланувати наймасштабнішу антикорупційну операцію в Україні, є можливість об’єктивно оцінити все те, що відбулося, та зробити належні висновки. Вважаю, що експертна оцінка в таких випадках є нагальною і необхідною, адже, переконаний, що подібні справи та допущені по них процесуальні порушення матимуть місце і в майбутньому, якщо суспільству, точніше – експертам із питань правоохоронної діяльності не вдасться достукатись до керівників та детективів цього новоствореного органу з тим, щоб виконувати свою роботу виключно в реаліях діючого законодавства, особливо що стосується дотримання прав людини.
Одразу зауважу, що оскільки усі допущені в даній справі процесуальні промахи та помилки беззаперечно в подальшому можуть бути використані захистом, як обґрунтування порушення прав людини, у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ), я, як громадянин України, турбуюся за саме імідж своєї держави, а тому хочу застерегти її від чергових ударів та іміджевих і матеріальних втрат.
Не заглиблюючись у всі процесуальні промахи НАБУ по справі «Насірова», хочу звернути увагу на основні з них:
1) Вручення повідомлення про підозру було проведено детективами НАБУ без фіксації факту знаходження підозрюваного в свідомому стані, що може вважатися як процесуальне порушення під час даної процесуальної дії, оскільки достовірно невідомо чи знаходилася підозрювана особа у притомному стані. А тому, тут детективами була порушена ч. 4 статті 208 КПК України, яка встановлює, що при затриманні уповноваженим працівником правоохоронного органу особи, що підозрюється у вчиненні злочину, відповідна уповноважена особа повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється. Тому і виникає закономірне питання: чи міг усвідомлювати суть того, що відбувається, громадянин, до якого, за даними ЗМІ, був застосований наркоз під час надання йому невідкладної медичної допомоги? Скоріше, що ні. Окрім цього, для підтвердження факту притомності та нормального фізичного стану Р. Насірова, який знаходився в медичному закладі на лікуванні, в момент зачитання йому підозри не було проведено його медичний огляд з участю лікуючого лікаря, не було одержано відповідного дозволу останнього на предмет чи можливо з ним проводити слідчі дії. Зате детективи НАБУ забезпечили трансляцію на всю Україну (мабуть, заради слави) цієї резонансної і не зовсім однозначної події, забувши про основні засади кримінального провадження.
3) Варто також зауважити, що вручення повідомлення про підозру Голові ДФС, було, скоріш за все, спланованою подією, адже це відбулось у звичайний день (у п’ятницю, ввечері) у лікарні, що було наперед відомим для правоохоронців тактичним прорахунком, адже після вручення підозри протягом 72 годин такій особі повинні обрати міру запобіжного заходу, в той час як граничний строк у такому випадку випадав на неділю, коли суди не працюють. Чи була об'єктивна необхідність такого невідкладного проведення таких процесуальних дій? Звичайно, що ні. Тому, не виключаю, що це було зроблено навмисно, для організації такого собі «шоу», коли в суді у вихідний день нікого не буде, окрім як чергового слідчого судді, і в разі заявлення йому відводу, його не буде кому розглядати, а тому термін тимчасового затримання такого підозрюваного закінчиться, після чого його потрібно буде звільнити з під варти.
Окрім цього, правоохоронці повинні були розуміти, що для визначення іншого судді, який мав розглядати клопотання захисту про відвід судді, потрібно було запустити автоматизовану систему розподілу справ, яка розподіляє справи лише після офіційної реєстрації відповідних документів. Тобто, це можливо було зробити тільки при повноцінній роботі канцелярії суду і, власне, технічних спеціалістів, що відповідають за комп'ютерну систему, які у неділю звичайно відсутні. І це загальновідомий факт. А якщо їм було відомо і про те, що в цьому судді повноваження мали лише двоє слідчих суддів, інакше як ігноруванням можливостей такої ситуації я це назвати не можу!
5) Ще одним фактом відвертого процесуального зловживання та порушення зі сторони НАБУ та САП є їхні намагання усіма силами (правовими і не правовими) утримати під вартою «обраного» ними підозрюваного. Варто нагадати, що Р. Насірову інкримінується вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.364 Кримінального кодексу України («Зловживання владою та службовим становищем»). В той же час, згідно зі ст. 183 КПК України, тримання під вартою є найбільш суворим, тому і «винятковим» запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів (особисте зобов’язання, особиста порука, застава чи домашній арешт) не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу (зауважу, ризики, які у своєму клопотанні зазначає прокурор, не повинні бути ймовірними, вони мають бути реальними та об'єктивно підтвердженими матеріалами кримінального провадження). Тому, намагання НАБУ арештувати Голову ДФС та утримувати його за гратами «за всяку ціну» більше схожі на піар та самовихваляння, а ніж на професійне відношення до виконання своїх службових обов’язків.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2025 «Протокол». Всі права захищені.